Хусаінов Руслан Володимирович

Одеський національний економічний університет, Україна

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ В ХХІ СТОЛІТТІ

Зміна місця і ролі знань в сучасному суспільстві призвело до докорінної зміни економічної парадигми. Знання почали відігравати роль ключового ресурсу, щосприяє розвитку таких інституціональних суб'єктів, як компанія, регіон, країна. Провідні країни світу приділяють значну увагу популяризації знань в суспільстві,акцентуючи їх фундаментальну роль при проведенні політики розвитку держави на засадах сталого розвитку. Розуміння ролі знання й уміння виробляти новезнання, здатність застосовувати його на користь людини і людства стає однією з найбільш актуальних завдань сучасної науки, насамперед економічної теорії. Безцього неможливо подолання глобальних криз, породжених техногенною цивілізацією [1, с.  8–9].

Як зазначає академік В. М. Геєць, «…сучасний досвід створення економіки знань показує, що її діяльність передбачає, а час вимагає існування спільних дій яксуспільства та держави водночас і незалежно один від одного, так і реалізації своєрідного партнерства держави і бізнесу. Таке поняття принципово відрізняєтьсявід класичного поняття партнерства держави і бізнесу в реалізації суспільно значущих проектів. Таке партнерство нині може розглядатися як суспільно-державно-приватне, що дозволяє формувати суспільство знань» [2, с. 640–641]. Виходячи із наведеного, можемо припустити, що знання виступають певним «ядром»навколо якого реалізуються проекти державно-приватного партнерства.

За визначенням Л. І. Федулової, економіка знань – це економіка, у якій головною продуктивною силою є наука, а відповідає такій економіці суспільство знань,що характеризується найвищим рівнем розвитку творчого потенціалу людської особистості як носія і генератора знань [1, с. 55–56].

Ключову роль в розповсюдженні знань відіграє держава при формуванні державної політики у сфері економіки знань, що є сукупністю організаційно-економічних та інституційних методів і механізмів впливу, задіяних у процесі створення та застосування наукових знань і технологій, що визначають правові,економічні, організаційні та соціальні умови економічного процесу і забезпечують розвиток інноваційної діяльності на рівні країни [3]. Науковцями прийнято відноситидо економіки знань чотири основні сфери:

· інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ);

· науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи та інновації;

· високотехнологічне виробництво;

· освіта та навчання.

До основних тенденцій, які формують фундамент економіки знань і дозволяють говорити про нову роль знання у розробленні державної економічної політики відносяться [3]:

1) перетворення знання в найважливіший фактор виробництва поряд із природними ресурсами, працею і капіталом;

2) збільшення частки сфери послуг і випереджальне зростання знаннємістких послуг для бізнесу;

3) зростання значення людського капіталу й інвестицій в освіту і підготовку кадрів;

4) розвиток і широкомасштабне використання нових інформаційно-комунікаційних технологій;

5) перетворення інновацій в основне джерело економічного зростання і конкурентоспроможності підприємств, регіонів та національних економік;

 6) глобалізація знань – результати дослідницьких і наукових праць швидко стають надбанням світової економіки;

7) зростання усвідомлення в політичних і ділових колах важливості знання й інновацій для забезпечення конкурентоспроможності й економічного зростання.

Усвідомлення державними інституціями ролі знань в процесі економічного, соціального та технологічного розвитку держави, розуміння ролі освіти і науки у побудові суспільства знань, є основним завданням, що стоїть перед Україною в ХХІ столітті. Характерною закономірністю сучасної державної політики у сфері економіки знань є відсутність чітко орієнтованого плану переходу країни до суспільства знань, відсутність комплексного плану розвитку освіти і науки, з урахуванням глобальних тенденцій, сприяння розвитку високотехнологічних галузей промисловості, активізації запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у всі сфери народного господарства, відсутність комплексного механізму реалізації проектів державно-приватного партнерства. Саме вирішення цих питань і є подальшими темами наукових досліджень.

Список використаних джерел:

1. Федулова Л. І. Економіка знань : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Л. І. Федулова ; НАН України ; Iн-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 600 с.

2. Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / Валерій Михайлович Геєць ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 864 с.

3. Корнєєва Т. М. Державна політика у сфері економіки знань : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук / Т. М. Корнєєва ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2010. – 28 с.