К. е. н., доц. Більська Ольга Володимирівна
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
СОЦІАЛЬНІ ІННОВАЦІЇ І ЇХ РОЛЬ В РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Українське суспільство переживає вже два двадцять три роки поспіль трансформаційні перетворення, пов’язаних з формуванням базових підвалин господарювання з ринковим механізмом забезпечення активізації економічної діяльності і зростанням на їх основі матеріального добробуту громадян. Проте здійснювані реформаційні заходи не призвели не тільки до покращення життєвого рівня населення, а, навпаки, у більшій мірі пов’язуються з соціальними втратами. Необхідність посилення соціальної орієнтації змушує шукати нові інструменти забезпечення цивілізаційного розвитку. У такому контексті особливу значимість набуває переорієнтація вітчизняної економіки на інноваційний шлях розвитку.
В цілому інновації та процеси інновування як основне наповнення цієї моделі забезпечення суспільного поступу, не є новими категоріями для науки. Проте сучасні умови, в яких здійснюється соціальна конверсія економіки, ставлять ряд питань щодо зміни уявлення про зміст, природу, спрямованість і масштаби охоплення перетвореннями цією категорією.
Справа у тому, що досить тривалий час з інноваціями пов’язували виключно розробку, створення і розповсюдження нових видів виробів, технологій, форм організації виробництва тощо. За складеними підходами інновація тлумачиться як процес створення, розповсюдження й використання нововведення, яке сприяє розвитку та підвищенню ефективності роботи суб’єктів господарювання [1, с. 14].
Вивчення ж реалій розвитку країн світової спільноти, які торують шлях соціалізації економіки, приводять до висновку, що інноваційне середовище формується у більшій мірі під впливом і завдяки соціальним інноваціям, а не суто технічним. Мова йде про перебір соціальними цінностями на себе принципово значущої для суспільства регулятивної функції.
На теоретичному рівні соціальні інновації в основному визначають як нововведення у соціальній сфері. Так, аспірантка Сумського державного університету Н.Летуновська вважає соціальні інновації процесом «…виникнення нових методів та технологій, форм соціальних відносин, які сприяють покращанню ефективності суспільної соціальної політики» [2, с. 1]. У одному з ефектронних словників вони тлумачаться як «…різновид інновацій за сферою застосування…що спрямовані на поліпшення умов праці, вирішення проблем охорони здоров’я, освіти, культури» [3]. Співробітник Харківського національного університету імені В. Каразіна Є. Кучко кваліфікує соціальними ті інновації, які спрямовані на «…поліпшення якості життя населення та стимулювання соціальної динаміки» [4, с. 28].
Майже аналогічний підхід щодо визначення соціальних інновацій є характерним і для зарубіжних вчених. Зокрема, російський соціолог М. Басов пропонує сприймати «соціальні інновації» як «…нововведення в соціальній сфері, що сприяють вирішенню суперечностей, які виникають за умов неоднорідного та нестабільного суспільного розвитку» [5, с. 187]. Дослідниця зі Словенії Д. Завіршек підходить до визначення змісту соціальних інновацій як «…нововведень у соціальній роботі…» спроможних «…через перетворення певних соціальних реалій викликати зміни у відносинах влади та розподілі ресурсів» [6, с. 14]. Існує ще достатній шерег формул «соціальних інновацій», але вони з деякими не суттєвими змінами копіюють приведені визначення.
На наш погляд, сфера впровадження соціальних інновацій не обмежуються суто соціальною інфраструктурою, а розповсюджується і на виробничий і інші сектори економіки. У цьому контексті взагалі складається ситуація, коли адекватне осмислення того чи іншого поняття, виходячи зі складеної об’єктивної реальності з неминучістю вимагає якісної зміни дослідницького підходу, залучення принципово нових знань, які б відзначалися парадигмальним характером. За нашим твердим переконанням, сутність «соціальних інновацій» неможливо зрозуміти без урахування логіки і змісту трансформаційних перетворень відповідно прийнятої національної концепції розбудови держави з домінуванням у ній сфери соціальних відносин. При цьому ми виходимо з того, що соціалізаційні процеси обов’язково породжують в часі і просторі нові специфічні моделі й зразки соціального облаштування суспільства, які за своїми характеритиками не вкладаються в відомі на сьогодні формули соціальних інновацій, в силу чого в проектні рішення соціального спрямування закладаються принципові помилки та втрачається потенційно можливий ефект і знижується їх ефективність.
Не потрібно доказів на предмет того, що кожна з країн, що здійснює соціалізацію економіки, вирізняється складом і структурою компонентів, які забезпечують соціальність, формує і реалізує соціальну політику за власною схемою і змістовним наповненням в економічно можливих для них межах. Це ствердження не викличе особливих заперечень. Дійсно, в кожній з країн, навіть із порівняно високим рівнем розвитку, концентрується тільки властивий їм набір проблем, які можна і слід вирішити на базі соціальності. Виходячи з цього надзвичайно важливого методологічного застереження, слід формалізувати й окреслити уявлення щодо сутності та особливостей реалізації соціальною державою «соціальності» в ринковому просторі України. За сучасними мірками соціальність постає в іпостасі як процесу, так і результату гетерогенних відносин між людьми в ході діяльного спілкування і спрямованих на зменшення неприйнятної асиметрії у їх доходах. Науковцями, які розробляли проблему соціальних інновацій у тому числі і українськими була викинута з розгляду ланка, яка опосередковувала ці спільні дії. Ми маємо на увазі проблему суперечностей чи відмінностей у доходах та питання їх зменшення або усунення.
Ми стоїмо на позиціях того, що наукова категорія «соціальні інновації» відтворює відносини між суб’єктами економіки з приводу проектування і впровадження інновацій у різні сфери національної економіки, які потенційно спроможні змінити на краще відповідно цивілізаційним стандартам соціальність у суспільстві.
Соціальні інновації як джерельне ядро інноваційної економіки утверджуються на національних теренах в перехідний період у відповідності з тим, що суб’єктом соціальних змін в процесі їх альтернативного конструювання приймаються за його матеріальну мету. У цьому ракурсі соціальні інновації слід розглядати як драйвер нового формату інноваційної економіки і перспективною науковою течією здатною змінити канонічні уявлення про інноваційні процеси в трансформаційній економіці. Завдання системи управління за такого їх сприйняття полягає в максимально можливому задіяні потенціалу усіх відомих детермінант забезпечення соціальності. Процес упорядкування та організації процесу соціального інновування за певними правилами та нормами сприятиме, на наш погляд, породженню відносно самостійних і до того ж незалежних від індивідів форм суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами та їх колективними поєднаннями. І на цьому шляху модернізації механізму конструювання соціальних інновацій можна передбачити гаму суперечностей з приводу усунення розходження бажаних і реальних умов суспільного життя, які потрібно встановити, ідентифікувати та виокремити ядра і сфери впливу.
Список використаних джерел:
1. Инновационный менеджмент : учебник / С. Д. Ильенкова и др. – М. : ЮНИТИ, 2000. – 328 с.
2. Летуновська Н. Є. Роль соціальних інновацій у діяльності вітчизняних підприємств [Електронний ресурс] / Н. Є. Летуновська. – Режим доступу : http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/31164/1/letynovska.pdf
3. Словарь инновационных терминов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pfo-perm.ru/Dictionary.asp#s12
4. Кучко Е. Е. Социальные инновации: подходы к определению и классификации / Е. Е. Кучко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н.Каразіна. Серія: «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». – 2011. – № 941. – С. 27–33.
5. Басов Н. В. Инновация как фактор социальной самоорганизации: процессуально-пространственное моделирование / Н. В. Басов // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2008. – Т. ХІ. – № 4. – С. 185–203.
6. Zaviršek D. Social Innovations. A New Paradigm in Central European Social Work // Perspectives in Social Work. – 1995. – September. – Vol. 1. – S. 145–148.