К. е. н., доц. Бикова Вероніка Григорівна, Буштрук Артем Геннадійович

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Процеси економічної глобалізації, формування економіки знань, підвищення значущості інновацій як конкурентної переваги країн визначає зростаючу увагу до інноваційних систем, інтегрованих в міжнародну інноваційну сферу. Технологічне співробітництво й обмін знаннями все більше глобалізується завдяки розробці і впровадженню нових бізнес-моделей, нових стратегій управління, підвищенню рівня освіти населення, збільшенню масштабів мобільності висококваліфікованих спеціалістів, розвитку глобальних інноваційних мереж [2].

Глобалізація економічних процесів призводить до інтеграції складових національної інноваційної системи (НІС) у світогосподарські процеси і в зв’язку з цим певну уніфікацію і стандартизацію окремих етапів й елементів інноваційного процесу, їх трансформацію з урахуванням вимог іноземних ринків. Розбіжності в темпах, визначальних факторах й умовах інноваційного розвитку країн (представлених в рейтингових оцінках СЕФ, BCG, INSEAD, а також конкретних ресурсних і результуючих показниках інноваційної діяльності) дозволяють виділити декілька видів їх інноваційної позиції:

1) інноваційне лідерство (США, Японія, ЄС й ін.), характеризується високими показниками інноваційного потенціалу і результатів функціонування інноваційних систем цих країн;

2) інноваційне запозичення й адаптація (Китай, Індонезія, Індія, Бразилія), характеризується помірними показниками інноваційного потенціалу і високими показниками інноваційного результату;

3) інноваційна модернізація (Україна, Росія, країни СНД й ін.): високий інноваційний потенціал – низький інноваційний результат;

4) інноваційна відсталість (найменш розвинені країни): низькі показники інноваційного потенціалу і кінцевого результату.

На сучасному етапі інноваційне середовище глобальної економічної системи характеризується рядом тенденцій: зростання активності державних структур на різних стадіях інноваційного процесу, зростання наукоємності ВВП як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються, ускладнення процесів інтернаціоналізації НДВКР, розвиток національних і міжнародних інноваційних мереж. Слід відзначити і зростання ролі регіональних інноваційних систем країн. В той час як різні види інновацій можуть бути впроваджені в компаніях і організаціях незалежно від їх географічного положення, наукові дослідження і розробки, які формують основу інновацій, як правило, географічно прив’язані. Різноманіття соціально-економічних умов розвитку регіонів країни визначає «точковість» розвитку інноваційних процесів, локалізацію їх в найбільш підготовлених суб’єктах. По мірі активізації інноваційного процесу в регіоні формується мережа інноваційних центрів, на базі якої ускладняються і розвиваються взаємозв’язки між регіонами і в кінцевому підсумку зростає результативність національної інноваційної системи.

В числі найважливіших напрямів впливу глобалізації на НІС можуть бути названі інтернаціоналізація наукових досліджень й інновацій; мережева взаємодія; інноваційне співробітництво. Одним з проявів інтернаціоналізації інновацій виступає створення глобальних інноваційних мереж. Мережеві взаємовідносини формуються як всередині компаній, так і між ними. Глобальні інноваційні мережі впливають на національну і регіональну інноваційні системи і часто представляють собою «вузли», що пов’язують регіональні / національні системи інновації по всьому світу і відповідно різних суб’єктів науково-технологічної діяльності: старт-апи, університети і науково-дослідницькі інститути, дослідники, інноваційні посередники й урядові установи. За допомогою розподільчої функції інноваційних мереж ТНК прагнуть максимізувати передачу інновацій і знань, що знаходяться в національних інноваційних системах. Емпіричні дані показують, що міжнародні операції НДВКР (англ. Research and Development, R&D), які включають інтеграцію в національні інноваційні мережі в приймаючих країнах, в цілому позитивно впливають на конкурентоспроможність операцій компаній в їх рідній країні в силу існування зворотної передачі технології.

Співробітництво в рамках інноваційних мереж не обмежується лише науковими взаємозв’язками, але й стосується встановлення тісних зв’язків з найбільш передовими споживачами інноваційної продукції, впровадження на найбільш перспективні ринки інноваційної продукції. Разом з тим участь компаній в інноваційних мережах пов’язана з додатковими витратами на управління взаємовідносинами з іноземними партнерами, характеризується нестачею контролю, надмірною залежністю від контрагентів, поведінка яких може бути орієнтована на захист виключно власних інтересів.

Ефективність інноваційних систем в сучасних умовах багато в чому залежить від різних форм співробітництва між суб’єктами інноваційного процесу, в числі яких – держава. Якість державного управління, результативність мір інноваційної і науково-технічної політики, механізм державного управління інноваційною сферою – все це впливає не лише на національну концепцію інноваційного розвитку, але й на інтеграцію НІС в глобальну інноватику, стратегію зовнішньоекономічного позиціонування країни.

Список використаних джерел:

1. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (проект) [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Львівського центру науково-технічної і економічної інформації (укр. мовою). – Режим доступу : http://cstei.lviv.ua/ua/item/44

2. Ратнер С. В. Методологические проблемы развития конкурентоспособных научно-инновационных сетей: организационно-экономическое и инструментальное обеспечение : монография / С. В. Ратнер. – Ростов-н/Д : изд-воЮНЦ РАН, 2009. – 208 с.