К. філол. н. Лучик О. І.

ПВНЗ «Буковинський університет», м. Чернівці, Україна

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП СИСТЕМНОСТІ У НАВЧАННІ СТУДЕНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Перехід до ринкових відносин, стрімкий розвиток виробництва та впровадження нових технологій – все це потребує від майбутніх фахівців значного поліпшення професійної підготовки, одним із компонентів якої повинно бути професійне володіння іноземними мовами. В останні роки відбулися значні зміни в системі викладання іноземних мов, оскільки «процес навчання, його механізм не є чимось сталим, раз і назавжди даним, нездатним до суттєвих, якісних змін. Ці зміни носять закономірний характер, а весь процес історичного розвитку навчання і виховання складається із визначених послідовних стадій, чи фаз, які охоплюють минуле, теперішнє і майбутнє» [2, с. 11]. Однак рівень володіння іноземною мовою поки що не відповідає вимогам, що ставляться перед спеціалістами. При такій постановці проблеми стало очевидним те, що досягнення цієї мети не може бути реалізоване лише за допомогою традиційних форм навчання. Необхідною умовою є залучення синергетичного принципу системності навчального процесу, оскільки саме він передбачає побудову цілісної системи навчання іноземних мов у вищому навчальному закладі [5, с. 63]. Проблеми застосування принципів синергетики в освітній галузі стали предметом вивчення багатьох науковців (О. В. Вознюк [1], М. О. Федорова [6] та ін.), які використовують синергетичну парадигму для осмислення розвитку педагогічної думки, розгортання освітніх процесів та в проектуванні освітніх систем.

Так, беручи до уваги багатогранність методів вивчення іноземних мов, виділяють низку принципів (принцип індивідуалізації, принцип функціональності, принцип новизни у вивченні іноземної мови тощо), серед яких домінантним та ефективним вважаємо принцип системності навчання, який, як і будь-який інший дидактичний принцип, включає в собі цілу низку вимог до побудови змісту навчання та її організації, а також до учасників навчального процесу – викладачів та студентів. Щодо організації змісту навчання, то І. В. Малафіїк обґрунтував необхідність виділення трьох рівнів ієрархії побудови системи змісту навчання: рівень навчального предмета, це найвищий рівень, рівень явища, чи художнього твору, і т. д. – це середній рівень, і, нарешті, третій рівень ієрархії – рівень поняття, закону, теорії. Процес навчання будують так, що працюють з середнім рівнем ієрархії, разом з тим здійснюючи переходи до систем знань як нижнього, так і вищого рівнів [4].

Процес навчання повинен являти собою систему. Так, А. А. Леонтьєв правомірно підкреслив роль систематизуючого методу і необхідність свідомого засвоєння мовної системи як системи орієнтирів для мовленнєвої діяльності [3, с. 31]. Один з основоположників комунікативного підходу до навчання іноземних мов був Ч. Брамфіт, який також приділяв особливу увагу системності. Він співвідніс системність і систематизацію, в першу чергу, не з комунікативними вміннями, а з навичками й уміннями орієнтування в мовній системі [7, с. 50–97]. Окрім того, він вважав, що систематизації піддаються тільки засоби, що реалізують формальновиражені категорії – фонологічні, синтаксичні, морфологічні і семантико-граматичні (час, кількість, простір, предмети фізичного світу). Однак він рекомендував приєднувати до систематизованих категорій й інші, коли це виявляється доцільним, до того ж в мовному матеріалі чітко виділяти не тільки те, що можна систематизувати, але також і те, що не систематизується, для того щоб викладач мав можливість цілеспрямовано включити цей матеріал в організацію навчальної діяльності й частотними уживаннями забезпечити його засвоєння студентами [7, с. 98].