«Актуальные проблемы препо­да­ва­ния иностранных языков для профессионального общения». Поступившие работы

К. психол. н. Знанецька О. М.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

Оволодіння мовою як навчання мовному спілкуванню за допомогою цієї мови – це водночас і навчання діяльності, і навчання спілкуванню (І. А. Зимня, О. О. Леонтьєв).

Будь-яка діяльність, у тому числі і мовленнєва, в психологічному плані влаштована однаково. Чим же відрізняється мовлення іноземною мовою від мовлення мовою рідною? По-перше, своєю орієнтовною ланкою. Щоб побудувати мовленнєве висловлення, носії різних мов повинні зробити різнобічний аналіз ситуації, цілей, умов мовного спілкування. По-друге, і це головне, вона відрізняється операційним складом висловлювання (мовленнєвої дії), тими мовленнєвими операціями, які повинен виконати мовець, щоб побудувати висловлювання одного і того ж змісту і однієї і тієї ж спрямованості.

Ці мовленнєві операції, як і будь-які операції, можуть бути сформовані двома шляхами: або шляхом наслідування (шляхом проб і помилок, тобто пошукової діяльності, в ході якої відбувається підлаштування операцій до умов діяльності та її цілі), або ж шляхом свідомого, навмисного і довільного здійснення даної операції на рівні актуального усвідомлення (тобто, як акту діяльності або дії) з подальшою автоматизацією і включенням в більш складну дію. Оволодіти всіма мовленнєвими операціями чужої мови тільки першим або тільки другим способом неможливо: на практиці використовуються завжди обидва способи. Інше питання, який з них є в тому чи іншому випадку домінантним. Особливо яскраво вибір такої домінанти виступає в ранньому навчанні іноземній мові маленьких дітей (О. О. Леонтьєв).

Існують два протилежні підходи до такого навчання: традиційний (методика підлаштування і наслідування) і діяльнісний, розроблений в рамках Московської психолінгвістичної школи О. І. Негневицької. Те, що в загальній психології називається операцією і дією, в психології навчання, дидактиці та методиці отримує назви відповідно навику і уміння. Отже, у оволодінні мовою, це мовленнєві навички та мовленнєві вміння.

Мовленнєвий навик – це мовленнєва операція, яка здійснюється за оптимальними параметрами. Такими параметрами є несвідомість, повна автоматичність, відповідність нормам мови, нормальний темп виконання. Якщо за цими параметрами мовленнєва операція нас задовольняє, значить, учень її здійснює правильно, тобто, мовленнєвий навик сформований.

Мовленнєве вміння – це мовленнєва дія, яка також здійснюється за оптимальними параметрами (хоча вони інші, ніж у випадку мовленнєвого навику (І. А. Зимня, Є. І. Пассов)). Сформувати мовленнєвий навик – це означає забезпечити умови, щоб учень правильно побудував і реалізував висловлювання. Але для повноцінного спілкування потрібно, щоб ми, по-перше, вміли використовувати мовні навички для того, щоб самостійно висловлювати свої думки, наміри, переживання, інакше мовленнєва діяльність виявляється сформованою тільки частково, в ланці її реалізації. По-друге, потрібно, щоб ми могли довільно, а можливо, і усвідомлено, варіювати вибір і поєднання мовленнєвих операцій залежно від того, в якій ситуації, з яким співрозмовником відбувається спілкування. Коли людина все це вміє, ми кажемо, що у неї сформовано відповідне мовленнєве (комунікативне) вміння. Володіти таким умінням – означає вміти правильно обирати стиль мовлення, підпорядковувати форму мовленнєвого висловлювання завданням спілкування, вживати найефективніші для даної мети і за даних умов мовленнєві засоби.

Когнітивний аспект оволодіння мовою. Коли ми говоримо про комунікативно-діяльнісний аспект оволодіння мовою, то маємо на увазі орієнтацію на співрозмовника, адже, комунікативність є оптимальним впливом на співрозмовника. Але, опановуючи іноземну мову, ми одночасно засвоюємо властивий відповідному народу образ світу, певне бачення світу через призму національної культури, одним з найважливіших компонентів якої (і водночас, засобом оволодіння нею) і є мова. Існують наукові напрямки, які взагалі трактують культуру через її відображення в національній мові (наприклад, лінгвокраїнознавство).

Головне завдання оволодіння мовою в комунікативному плані можна сформулювати так: навчитися говорити (або писати) так, як каже або пише носій мови (або, принаймні, прагнути до цього). Формулюванням головного завдання такого оволодіння в когнітивному аспекті буде наступне: навчитися здійснювати орієнтування в мові так, як це здійснює носій мови. Особистісний аспект оволодіння мовою. Оволодіння іноземною мовою орієнтоване не тільки на діяльність і спілкування (тобто, на співрозмовника), і не тільки на образ світу (тобто, на свідомість), а й на особистість учня. Воно пов’язане з цілою низкою особистісних моментів (мотивація, установка, проблема Я та особистісної і групової ідентичності, і багато інших). Особливою проблемою є ставлення людини до мови і позитивна чи негативна установка на мову.

Нарешті, загальна орієнтація сучасної педагогіки на формування активної особистісної позиції, на виховання в учнів творчого мислення та вміння приймати самостійні рішення, що стосуються життя, діяльності, (О. О. Леонтьєв), має зв`язок із особистісним аспектом оволодіння мовою. У дидактиці та методиці це проблема автономії учня (learner authonomy).