К. психол. н. Знанецька О. М.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ
Оволодіння мовою як навчання мовному спілкуванню за допомогою цієї мови – це водночас і навчання діяльності, і навчання спілкуванню (І. А. Зимня, О. О. Леонтьєв).
Будь-яка діяльність, у тому числі і мовленнєва, в психологічному плані влаштована однаково. Чим же відрізняється мовлення іноземною мовою від мовлення мовою рідною? По-перше, своєю орієнтовною ланкою. Щоб побудувати мовленнєве висловлення, носії різних мов повинні зробити різнобічний аналіз ситуації, цілей, умов мовного спілкування. По-друге, і це головне, вона відрізняється операційним складом висловлювання (мовленнєвої дії), тими мовленнєвими операціями, які повинен виконати мовець, щоб побудувати висловлювання одного і того ж змісту і однієї і тієї ж спрямованості.
Ці мовленнєві операції, як і будь-які операції, можуть бути сформовані двома шляхами: або шляхом наслідування (шляхом проб і помилок, тобто пошукової діяльності, в ході якої відбувається підлаштування операцій до умов діяльності та її цілі), або ж шляхом свідомого, навмисного і довільного здійснення даної операції на рівні актуального усвідомлення (тобто, як акту діяльності або дії) з подальшою автоматизацією і включенням в більш складну дію. Оволодіти всіма мовленнєвими операціями чужої мови тільки першим або тільки другим способом неможливо: на практиці використовуються завжди обидва способи. Інше питання, який з них є в тому чи іншому випадку домінантним. Особливо яскраво вибір такої домінанти виступає в ранньому навчанні іноземній мові маленьких дітей (О. О. Леонтьєв).
Існують два протилежні підходи до такого навчання: традиційний (методика підлаштування і наслідування) і діяльнісний, розроблений в рамках Московської психолінгвістичної школи О. І. Негневицької. Те, що в загальній психології називається операцією і дією, в психології навчання, дидактиці та методиці отримує назви відповідно навику і уміння. Отже, у оволодінні мовою, це мовленнєві навички та мовленнєві вміння.
Мовленнєвий навик – це мовленнєва операція, яка здійснюється за оптимальними параметрами. Такими параметрами є несвідомість, повна автоматичність, відповідність нормам мови, нормальний темп виконання. Якщо за цими параметрами мовленнєва операція нас задовольняє, значить, учень її здійснює правильно, тобто, мовленнєвий навик сформований.
Мовленнєве вміння – це мовленнєва дія, яка також здійснюється за оптимальними параметрами (хоча вони інші, ніж у випадку мовленнєвого навику (І. А. Зимня, Є. І. Пассов)). Сформувати мовленнєвий навик – це означає забезпечити умови, щоб учень правильно побудував і реалізував висловлювання. Але для повноцінного спілкування потрібно, щоб ми, по-перше, вміли використовувати мовні навички для того, щоб самостійно висловлювати свої думки, наміри, переживання, інакше мовленнєва діяльність виявляється сформованою тільки частково, в ланці її реалізації. По-друге, потрібно, щоб ми могли довільно, а можливо, і усвідомлено, варіювати вибір і поєднання мовленнєвих операцій залежно від того, в якій ситуації, з яким співрозмовником відбувається спілкування. Коли людина все це вміє, ми кажемо, що у неї сформовано відповідне мовленнєве (комунікативне) вміння. Володіти таким умінням – означає вміти правильно обирати стиль мовлення, підпорядковувати форму мовленнєвого висловлювання завданням спілкування, вживати найефективніші для даної мети і за даних умов мовленнєві засоби.
Когнітивний аспект оволодіння мовою. Коли ми говоримо про комунікативно-діяльнісний аспект оволодіння мовою, то маємо на увазі орієнтацію на співрозмовника, адже, комунікативність є оптимальним впливом на співрозмовника. Але, опановуючи іноземну мову, ми одночасно засвоюємо властивий відповідному народу образ світу, певне бачення світу через призму національної культури, одним з найважливіших компонентів якої (і водночас, засобом оволодіння нею) і є мова. Існують наукові напрямки, які взагалі трактують культуру через її відображення в національній мові (наприклад, лінгвокраїнознавство).
Головне завдання оволодіння мовою в комунікативному плані можна сформулювати так: навчитися говорити (або писати) так, як каже або пише носій мови (або, принаймні, прагнути до цього). Формулюванням головного завдання такого оволодіння в когнітивному аспекті буде наступне: навчитися здійснювати орієнтування в мові так, як це здійснює носій мови. Особистісний аспект оволодіння мовою. Оволодіння іноземною мовою орієнтоване не тільки на діяльність і спілкування (тобто, на співрозмовника), і не тільки на образ світу (тобто, на свідомість), а й на особистість учня. Воно пов’язане з цілою низкою особистісних моментів (мотивація, установка, проблема Я та особистісної і групової ідентичності, і багато інших). Особливою проблемою є ставлення людини до мови і позитивна чи негативна установка на мову.
Нарешті, загальна орієнтація сучасної педагогіки на формування активної особистісної позиції, на виховання в учнів творчого мислення та вміння приймати самостійні рішення, що стосуються життя, діяльності, (О. О. Леонтьєв), має зв`язок із особистісним аспектом оволодіння мовою. У дидактиці та методиці це проблема автономії учня (learner authonomy).