«Актуальные проблемы препо­да­ва­ния иностранных языков для профессионального общения». Поступившие работы

Касьяненко О. О.

Національний гірничий університет , м. Дніпропетровськ, Україна

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ ТА ДЕЯКІ ПІДХОДИ ДО ЙОГО ВИКЛАДАННЯ

Проблемам художнього перекладу присвячено чимало дослідницьких робіт, але з огляду на різновекторність вже існуючих теорій та на нові напрямки лінгвістичних досліджень виникає потреба їх перегляду.

Окрім того, питання викладання перекладу, зокрема художнього, не отримало ще належної уваги та не було системно досліджено. Метою цієї статті є розглянути сучасні тенденції у вивченні художнього перекладу, уточнити головні критерії адекватного перекладу художнього тексту та, приймаючи їх до уваги, запропонувати ефективні методи викладання художнього перекладу.

Через тісний зв’язок мови та культури все більше науковців розглядають діяльність перекладача в аспекті не мовного контакту, а культурного. Вважається, що жодну мову не можна розглядати окремо від її культурного контексту, скоріше тільки як її частину. M. Тітцман, наприклад, висловлює думку, що кожен текст має передумовою прагматику знання культури, до якої він належить [5, c. 115]. Переклад – це, в свою чергу, відтворення світогляду та культури. Засновник ізраїльської перекладацької школи Ітамар Евен-Цохар зазначає, що переклади часто відіграють інноваційну роль, привносячи в літературну систему незвичайне нове мислення, методики, літературний смак та чужий світогляд [4, c. 155].

 Переклад більше не розглядається лише як процес мовного трансферу, натомість, його називають «способом передачі культурних та мовних зв’язків та інтеграції інобуття тексту у культуру адресата» [4, c. 157]. З цього випливає, що осягнення тексту та мови, так само, як і перекладацьке посередництво, є успішним тільки тоді, коли має місце добре розуміння культури.

На наш погляд, першорядною властивістю перекладача, яку потрібно виховувати, є володіння соціальним та культурними фоновими знаннями, а саме знаннями літератури, мистецтва, історії, політики. Викладач повинен дати зрозуміти студенту, що переклад не є «безневинним актом». Натомість, це складний герменевтичний, онтологічний процес, перезапис, перечитування двох культур, двох історій. Причому, одна культура домінує над іншою, вирішуючи що, як, де та коли перекладати. Тобто, культура маніпулює перекладачем, оскільки він надає неоднакову перевагу різним частинам тексту, різним нормам та цінностям. У такому випадку метою викладача є навчити студента правильному прочитанню та ретельному аналізу тексту. Майбутній перекладач повинен поступово оволодівати вмінням визначати, який саме культурний контекст та цінності, що відтворюють ідею твору, потрібно донести читачу. Студент має навчитися відокремлювати більш змістовні елементи, де потрібно уникати «одомашнення» тексту, від тих, які, навпаки, нелогічно залишати у тому вигляді як вони є, оскільки адресат не зможе зрозуміти їх зміст.

При аналізі тексту та при його перекладі викладач в жодному разі не повинен нав’язувати свій варіант перекладу як єдиний можливий. Натомість, варто поцікавитися у студента, чому він переклав текст тим чи іншим чином, які рішення було використано, та, як він дійшов кінцевого варіанту. Таким чином, студент буде мати можливість вдосконалити свій лінгвістичний смак, здібності до критики та власні критерії оцінки. Цьому також можуть посприяти позааудиторні заходи, такі як: конференції, «круглі столи», семінари, на яких студент може дізнатися нові точки зору та висловити свої власні.

Окремою проблемою при перекладі художнього твору виступає відтворення ідіостилю автора. Ідіостиль визначається як «система змістових і формальних характеристик творів автора, які роблять унікальною авторську картину світу, втілену в цих творах і виражену через усю сукупність індивідуальних мовних засобів» [1, c. 6].

На думку Ф. Шлеєрмахера, художній переклад тим більше відрізняється від нехудожнього, чим більше в оригіналі виявляється самобутність автора, відтворення якої вимагає від перекладача праці вищого порядку. Перекладач, створюючи власний текст, або залишає автора «в спокої», наближаючи тим самим переклад до читача; або ж залишає «в спокої» читача, і свій текст максимально наближує до автора [2, c. 46]. В обох випадках на думку Ф. Шлеєрмахера, результат та критерії оцінки будуть різними. У першому іншомовний відповідник буде вважатись досконалим, коли читач зможе визнати, що, якби сам автор здійснював цей переклад, то не зміг би зробити це краще. У другому, - якщо переклад буде сприйматись не так, ніби сам автор першотвору здійснив переклад на іноземну мову, а, ніби автор виріс у середовищі мови і нації перекладу і створив свій твір іншою мовою [2, c. 46].

Тож, через такі труднощі при виборі способу перекладу художнього твору і виникає необхідність на заняттях з теорії та практики художнього перекладу приділяти увагу проблемі відтворення ідіостилю автора. Багатоаспектність та широкість поняття ідіостилю може викликати у студента ряд труднощів. Одною з них може виявитися визначення складових індивідуального стилю автора. У такому випадку виникає потреба у розробці системного аналізу твору з метою виявлення цих елементів. У свою чергу, ми пропонуємо аналізувати літературно-художній текст на трьох рівнях, які володіють певними стилістичними ознаками, що є типовими в своєму поєднанні для індивідуального стилю письменника. Йдеться, по-перше, про комунікативно-прагматичний рівень, по-друге, про рівень макроструктури та, по-третє, про рівень мікроструктури. Усі рівні тісно пов’язані між собою та впливають один на одного.

Комунікативно-прагматичний рівень включає в себе світові та людські знання, такі як соціальний, естетичний та індивідуальний досвід письменника. Вони відображаються у «світі» літературних фігур, в положенні цих фігур, в погляді розповідача або розповідачів [3].

Рівень макроструктури літературно-творчих розповідних текстів забезпечується конфігураціями, які можуть бути позначені як послідовність подій (= розповідь), прояв внутрішнього стану (= самоаналіз), мова героїв (= діалоги, сценічні зображення) та зображення або опис [3].

На рівні мікроструктури студенти повинні навчитися аналізувати окремі лексико-граматичні структури, яким автор надає перевагу, наприклад, особливий вибір слова (воно може зустрічатися багато разів в певних метафорах, грі слів, поєднаннях слів та словотворчих комбінацій), вибір певних словоформ, синтаксичних конструкцій та синтаксичних стилістичних фігур і т. д. [3]. Ці лексико-граматичні стилістичні фігури називаються стилістичними елементами (тропами та фігурами), з їх зв’язку витікають стилістичні ознаки, які є характерними для індивідуального стилю письменника, наприклад, «освічений», «начитаний», «з почуттям гумору», «смішний», «дотепний» та ін.

Отже, проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що художній переклад – це складний та багатогранний процес, який потребує не тільки бездоганного знання обох мов (мову перекладу та мову оригіналу твору), а також володіння творчими та психологічними здібностями, культурологічним знаннями, вмінням розуміти та інтерпретувати текст та автора. Саме на опанування студентами цих здібностей повинні орієнтуватися заняття з курсу художнього перекладу.

Список використаних джерел:

1. Довганчина Р. Г. Відтворення ідіостилю Ернеста Геменгвея в українських та російських перекладах: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.16 / Р. Г. Довганчина. – К., 2011. – 20 с.

2. Лановик М. Б. Теорія відносності художнього перекладу: літературознавчі проекції / М. Б. Лановик. – Тернопіль, 2006. – 470 с.

3. Saavedrova J. Zum Verhältnis von Funktionalstil und Individualstil [Електронний ресурс] / J. Saavedrova. – Режим доступу: http://www.digilib.phil.muni.cz/bitstream/handle/11222.digilib/105332/1_BrunnerBeitratgeGermanistikNordistik_07-1990-1_5.pdf

4. Stolze R. Übersetzungs-theorien. Eine Einführung / R. Stolze. – Tübingen: Narr, 2001. – 292 s.

5. Titzmann M. Strukturale Textanalzse. Theorie and Praxis der Interpretation / M. Titzmann. – München: Fink, 1977. – 268 s.