«Актуальные проблемы препо­да­ва­ния иностранных языков для профессионального общения». Поступившие работы

К. філол. н. Перетокіна В. Ф.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАСТОСУВАННЯ СТРАТЕГІЙ ПЕРЕКЛАДУ ГАЛУЗЕВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Стратегія перекладу у випадку усвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови та нації-носія мови перекладу буде спрямована на максимальне відтворення національно-історичного колориту етнолексем, яке забезпечує декодування ментальної ідентичності відповідних націй.

Одним із основних питань сучасної культурницької парадигми є «невидимість перекладача» («translator invisibility») – той ступінь «присутності» перекладача у перекладі, який допускається певними традиціями перекладу. З огляду на поняття «невидимість перекладача» можна виокремити наступні стратегії перекладу: «адаптування до рідної мови та культури» («domestication»), тобто орієнтація на створення прозорого та плавного стилю мови перекладу та «привнесення елементів чужої мови та культури» («foreignisation») – перекладацька стратегія, яка дозволяє певне порушення лінгвістичних і культурних «звичаїв» тексту перекладу за рахунок привнесення деяких елементів «чужого» з тексту оригіналу [1, с. 5–17].

Застосування будь-якої з названих стратегій передбачає визначення ступеню можливості перекладу. Використовується тип перекладу з домінуванням перекладача в якості творчої особистості, яка реалізує себе через вибір методу перекладу. Аналіз перекладацької діяльності здійснюється на основі типологічного підходу, який характеризується врахуванням перекладацьких стратегій. В основі даної типології лежить поєднання двох параметрів кодів (трьох кодових рівнів) та операцій (п’яти трансформаційних категорій), а в межах дії культурного коду можна виокремити наступні стратегії: субституція – натуралізація, модернізація, предметизація, націоналізація (можливість знаходження більш або менш еквівалентного аналогу), повтор – екзотизація, історизація (шляхом простого втручання у дистанцію час – простір); скорочення та виключення – універсалізація, деісторизація (шляхом видалення іноземних культурних знаків); розширення та додавання – екзотизація, історизація (шляхом додавання іноземних культурних знаків); перестановка – метатекстова компенсація згідно з Д. Делабастіта [4].

З метою максимально повного декодування специфіки ментальності носіїв мови оригіналу стратегія перекладу повинна передбачати «привнесення елементів чужої мови та культури». Один з аспектів домінування перекладача в якості творчої особистості є усвідомлення та врахування ним ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу. Враховуючи домінуючі функції тексту оригіналу та функціональні домінанти та субдомінанти, перекладач при створенні текстів мовою перекладу може використовувати в різноманітних сполученнях наступні стратегії: стратегія з’ясування жанрово-стильової приналежності тексту; стратегія визначення домінантної насиченості; стратегія можливого прогнозування; стратегія спроб та помилок; стратегія компресії і декомпресії; стратегія модифікацій компенсування; стратегія передачі світосприйняття; стратегія дослівного перекладу [ 3, с. 67].

В системах автоматичного перекладу першого покоління систематично використовувався лише один тип інформації – морфологічна інформація. Системи третього покоління виробляють щонайменше три види інформації про текст – морфологічну, синтаксичну і семантичну інформацію. Можливі дві стратегії, які пов’язані з двома поглядами на взаємодію різних видів інформації в тексті. Перша стратегія – рівнева – передбачає ієрархічну організацію взаємодії різних видів інформації. При такому підході для кожного рівня будується представлення тексту, в якому вся інформація інтерпретується засобами специфічної для даного рівня мови. Процес аналізу будується як переклад представлення одного рівня в представлення наступного рівня. Для кожного рівня формується поняття правильної структури. Аналіз на кожному рівні складається з побудови всіх можливих для даного представлення структур за допомогою набору синтагм і пошуку серед них правильних. Пошук правильних структур здійснюється за допомогою фільтрів, які можуть бути включені до складу синтагм або описані окремо у вигляді статичних правил. Такий підхід аналізу називається фільтровим. При рівневому підході кількість рівнів не обмежується властивостями мовних одиниць. Вузлами структури спочатку виступають словоформи, а потім значення слів. В ідеалі представлення на найглибшому рівні буде виступати експлікацією смислу в термінах елементарних смислових одиниць. Інша стратегія – неієрархічна – виходить з того, що в тексті можна виділяти різні види інформації (синтаксичну, семантичну, комунікативну), і кожна з цих типів інформації має самостійну значимість, тобто не може бути перекладена в інший вид для даної глибини інтерпретації тексту. При цьому глибина інтерпретації визначається мінімальною одиницею аналізу. Мінімальною глибиною аналізу вважається та, при якій одиницею аналізу виступає повнозначне слово. Такий ступінь глибини має назву першого етапу інтерпретації тексту. На цьому етапі в кожному представленні тексту реалізується лише один вид інформації, наприклад, в синтаксичному представленні – інформація про те, яким членом речення є слово і яке слово є головним по відношенню до нього, в семантичному представленні – інформація про значення слів і семантичних відношеннях між ними. При такому підході експлікацією інформації кожного виду, тобто побудовою відповідного представлення в системі аналізу, займається спеціальний компонент. Він може використовувати результати роботи інших компонентів, які сформульовані в зрозумілому для нього вигляді. При такому підході кількість основних компонентів системи співпадає з кількістю різних видів інформації [5, с. 84].

Основні принципи перекладацької стратегії доповнюються поясненням правомірності застосування ряду технічних прийомів, що порушують формальну подібність перекладу оригіналу, але тих, що забезпечують досягнення більш високого рівня еквівалентності. Найбільш загальними та широко розповсюдженими з таких прийомів є переміщення, додавання та опущення лексичних одиниць в процесі перекладу [2, с. 168].

Прийом переміщення лексичних одиниць у висловлюванні дозволяє використовувати найближчі відповідники слову оригіналу в іншому місці висловлювання, за певними причинами (головним чином через лексичну співзвучність слів в мові перекладу) його не можна використати там, де воно знаходиться в оригіналі.

Прийом лексичного додавання знаходить досить широке використання в процесі перекладу. Багато елементів змісту залишаються в оригіналі невираженими, тому вважається, що їх необхідно виразити в перекладі за допомогою граматичних засобів. Прийом опущення є прямо протилежним додаванню та має за мету відмову від передачі в перекладі семантично поширених слів, значення яких виявляються не релевантними або мають змогу легко відновлюватись в контексті. Прийомом семантичної насиченості може служити використання в англійській мові так званих парних синонімів – паралельно використовуваних слів з близькими значеннями.

Прийом опущення може не бути пов’язаним із бажанням запобігти небажаним елементам оригіналу. Однією з причин його застосування може бути надмірна конкретність англійського тексту, що виражається у використанні числівників, назв ваги та величин, тобто там, де достатньо мотивовано значення.

Список використаних джерел:

1. Бурда-Лассен О. В. Переклад як процес декодування ментальності ідентичності нації (на матеріалі українських і німецьких етнолексем міфологічного походження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.16 / О. В. Бурда-Лассен – К., 2005. – 20 с.

2. Климзо Б. И. Перевод патентов / Б. И. Климзо. – М.: МГПИИЯ, 1976. – 96 с.

3. Ревзин И. И. Основы общего и машинного перевода / И. И. Ревзин, В. Ю. Розенцвейг. – М., 1964. – 254 с.

4.   Теория и практика перевода [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.caim.ru/29/720

5. Федоров А. В. Основы общей теории перевода: лингвистические проблемы / А. В. Федоров. – М.; Высшая школа, 1983. – 303 с.