«Актуальные проблемы препо­да­ва­ния иностранных языков для профессионального общения». Поступившие работы

Крутась Ю. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ПРАКТИКА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИМ МОВАМ

У процесі міжкультурної взаємодії люди стикаються з проблемами, що викликають неспівпадіння у сприйнятті оточуючого світу носіями різних культур. Це призводить до виникнення непорозумінь і навіть конфліктних ситуацій. Особливого значення набуває така дисципліна, як міжкультурна комунікація. Її характерною особливістю є прикладний характер, а метою – полегшення комунікації між представниками різних культур, зниження конфліктного потенціалу. Міжкультурна комунікація – це не тільки наука, але і своєрідний набір навичок, якими можна і потрібно володіти для успішного здійснення комунікативної діяльності. В першу чергу ці навички потрібні тим, чия професійна діяльність пов’язана із взаємодією між культурами різних країн. Помилки і невдачі у процесі комунікації представників культур призводять до невдач і помилок у процесі виконання переговорної діяльності, до неефективної роботи колектива, соціальної напруги тощо. Центральним поняттям у сфері прикладної міжкультурної комунікації є міжкультурна сприйнятливість. Підготовка спеціалістів у цій сфері є важливою складовою у сучасному світі. Мова є дзеркалом культури кожної окремої нації. У мовних феноменах знаходять своє відображення факти суспільного життя даного мовного колективу. Завдання навчання іноземній мові нерозривно пов’язане із завданням вивчення суспільного і культурного життя країн і народів, що розмовляють цією мовою. Кожний урок іноземної мови – це перехрестя культур, це практика міжкультурної комунікації, оскільки кожне іноземне слово відображає іноземний світ і культуру: за кожним словом стоїть обумовлене національною свідомістю уявлення про світ.

У сучасній науковій літературі міжкультурна комунікація визначається з точки зору класичного та динамічного розуміння культури. Класичне розуміння розглядає культуру як стабільну систему усвідомлених та неусвідомлених правил, норм, цінностей, структур, артефактів тощо. У цьому відношенні поняття культури може бути представлене у вигляді «культурного айсберга», що підкреслює різницю між видимими та невидимими частинами культури і, в той же час, має на увазі нерозривний взаємозв’язок між ними. Це уявлення звичайно характеризується як «статичне» та «детерміноване» (А. Бердичевський).

Зараз частіше домінує динамічне розуміння культури як способу життя і системи поведінки, норм, цінностей будь-якої соціальної групи (наприклад, міська культура, культура поколінь, культура організації). Динамічне розуміння культури не передбачає незмінної стабільності культурної системи. Вона може змінюватися у залежності від соціальної ситуації. На відміну від статичного, у динамічному велике значення надається суб’єктивним інтерпретаціям. Цей підхід представляє культуру як «невидимий рюкзак» (Ю. Рот – Г. Коптельцева): людина у сучасному суспільстві носить з собою культурні знання своєї групи як «культурний багаж» і поводиться з ним на свій розсуд в залежності від конкретної ситуації, тобто постійно переосмислює свій культурний багаж.

Потрібно зазначити, що ці дві моделі не протирічать, а доповнюють одна одну і використовуються в залежності від міжкультурних контекстів і ситуацій. Важливо володіти обома моделями для повноцінного спілкування між представниками різних культур.

Однією з основних цілей викладача іноземної мови полягає у тому, щоб сформувати нову «мовну особистість» (О. Рослевич), тобто сформувати комплекс умінь, необхідних для міжкультурного спілкування, взаємодії з представниками різних культур іноземною мовою. Така сукупність умінь розглядається зараз і як мета, і як кінцевий результат оволодіння іноземною мовою.

Для міжкультурного тренінга потрібно створити таку модель культури, яка б слугувала аналогом дійсності і надавала можливість пізнати ментальну природу певної країни. У процесі навчання засвоєння моделей культур має здійснюватися на трьох рівнях: а) на рівні сприйняття (пізнавальне значення знань); б) на рівні соціальному (прагматичне значення знань) і в) на рівні особистісного значення (аксиологічне, ціннісне, значення знань). «Для першого рівня досить мати уявлення про факти культури, для другого потрібно володіти поняттями і вміти здійснювати дії, для третього рівня потрібні судження, пов’язані з особистісним емоційно-ціннісним відношенням до факту чужої культури» (Є. Пасов).

На даний час науковцями розроблено різні типи підручників з міжкультурної комунікації. Орієнтуючись на модель «айсберга» будують підручники з базової культури країни, мова якої вивчається. Основною метою є засвоєння знань про співпадіння та відмінності культур, що контактують. Це – когнітивний рівень міжкультурної компетенції. Основним принципом таких підручників є надання на контрастній основі інформації про факти культури країни, мова якої вивчається.

За моделлю «рюкзака» будуються підручники з інтерактивного тренування. Їх метою є формування умінь розуміти відмінності між культурами, що контактують. Це – афективний рівень міжкультурної компетенції. Основним принципом цих підручників є побудова діалогу між представниками різних культур, під час якого студенти усвідомлюють відмінності в культурах та вплив цих відмінностей на взаємопорозуміння у процесі спілкування. При цьому формуються цінносні орієнтації особистості.

Також за цією моделлю розроблено підручники з міжкультурної адаптації. Вони орієнтуються на рівень комунікативної поведінки у міжкультурній компетенції. Їх метою є формування умінь виконувати конкретні дії у міжкультурній ситуації. Цей підхід основано на концепції про те, що непорозуміння у процесі міжкультурного спілкування виникають більшою мірою не у результаті відмінностей між культурами, а скоріше у результаті їх помилкової інтерпретації представниками цих культур. Такі підручники побудовані на принципі роботи над ситуаціями міжкультурного спілкування, у процесі якого виникають конфлікти – це формування якостей, звичок, способів дії людини.