«Актуальные проблемы препо­да­ва­ния иностранных языков для профессионального общения». Поступившие работы

Богданова К. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

РОЛЬ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ У НАВЧАННІ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Актуальність дослідження даної теми пояснюється стрімким прогресом методики викладання іноземних мов, яка спричиняє велику кількість змін у дидактичному процесі. Мова йде, зокрема, про трансформацію взаємодії викладач-учень, згідно з якою останній стає центром навчання, що створює необхідність перегляду впливу вмотивованості студентів на успішність навчально-виховного процесу.

Комунікативно-діяльнісний підхід, що останні десятиріччя панує на арені методики викладання іноземних мов розглядає власне мову як інструмент спілкування та дії, а учня – як члена соціуму. Він модифікує педагогічний процес, базуючись на понятті комунікативної компетенції та «задачі» (tâche). Перше означає здатність користувача мовою адаптувати своє мовлення до ситуації спілкування, беручи до увагу зумовлюючі його зовнішні фактори. Поняття «задачі» перетворює мову на інструмент реалізації конкретних дій повсякденного життя, виконання яких важко здійснити без використання вербальних засобів. Таким чином, нововведення сучасної методики допомагає учню усвідомити практичну цінність володіння мовою та створює додаткову мотивацію.

Нажаль, у більшості випадків, неправильний вибір педагогічних прийомів здатний пригнітити, а то й зруйнувати початкову вмотивованість, замість того, щоб збільшити її. Вправне використання стратегій збільшення інтересу дає можливість перетворити учня, що автоматично виконує вправи на автономну одиницю, яка не тільки творчо підходить до роботи на уроці, а й продовжує пізнавати мову за межами занять через перегляд фільмів, читання журналів та книг, спілкування з носіями мови тощо.

Завдяки сучасному стану методики викладання, педагоги, що усвідомлюють важливість цього фактору, досить часто стикаються з проблемою недостатньоїмотивації. Насамперед, цей феномен має місце, якщо учень не вірить у кінцевий результат або не повністю усвідомлює ціль навчання. Разом з цим, мотивація може бути пригнічена запропонованими засобами навчання, що можуть здатися студенту безглуздими (занадто старими/незрозумілими/складними тощо). Більш того, іноді це можна пов’язати із зниженою здатністю учня до концентрації та лінощами. Безперечно, неможливо силою зацікавити слухача, але існують засоби збільшення мотивації.

1. Для того, щоб учень зрозумів матеріал та почав його використовувати, необхідно показати йому, що це насправді можливо і, більш того, корисно. У цьому випадку слід керуватись принципом «не розказуй, а показуй», наводячи учням приклади конкретних життєвих ситуацій, в яких розкривається необхідність використання тих чи інших мовних навичок.

2. Вкрай важливо знати рівень можливостей своєї аудиторії та адаптувати кожен вид діяльності в залежності від цього рівня. Якщо ж викладачу не вдаєтьсяуникнути завдань підвищеної складності, рекомендується розбити виконання задачі на етапи або застосувати допоміжні засоби (таблиці, ілюстрації, картки тощо).

3. Неймовірно дієвим інструментом підвищення мотивації до навчання є відчуття самоефективності студента. Віра людини в ефективність власних дій, відчуття впевненості у собі та у тому, що вона в змозі виконати певну задачу в класі значно підвищує успішність кінцевого результату. Новатори у методиці викладання пропонують сприяти формуванню таких відчуттів шляхом вербальних заохочувань, причому заохочувати слід насамперед старанність та витрачені на виконання завдання зусилля, а не розумові здібності учня. Така поведінка надихає його на подальші дії, страх перед складними завданнями зникає і студент усвідомлює результат та ефективність своєї праці, що дає йому бажання постійно навчатись чомусь новому.

4. Як зазначено раніше, мотивація напряму залежить від усвідомлення корисності запропонованих знань. Цьому розумінню можна сприяти завдяки практиці, що дозволила б використати теоретичні знання для вирішення реальних проблем та задач учня. Таким чином, він має можливість зрозуміти, за допомогою яких конкретних інструментів можна здійснити певну життєву задачу (а саме це й лежить в основі діяльнісного підходу до навчання французькій мові). Більш того, він може потренуватись у вирішенні власних задач, заручившись допомогою викладача. Коли ж він опиниться у реальній ситуації подібного характеру серед носіїв мови, що вивчається, він вже буде здатний діяти, адже частково подолав страх перед новим під час тренування у безпечних умовах.

5. Навіть під час праці з дорослою публікою, не слід забувати про переваги інноваційних видів завдань сучасної методики викладання: ігрових видів діяльності, театралізації, рольових ігор тощо. Вони допомагають учню вийти за рамки традиційного розуміння навчального процесу як важкої та серйозної праці та подолати страх перед помилкою. Окрім цього, гарний результат приносить застосування нових технологій, які полегшують організаційні моменти у класі, надають викладачу нові можливості роботи з дидактичним матеріалом та урізноманітнюють навчальний процес.

6. Треба пам’ятати про важливість ролі власної зацікавленості викладача. Необхідно запастись терпінням та не забувати, що прогрес учнів – це довготривалий процес, якому необхідно сприяти та результати якого мало помітні одразу.

Можливості викладання французької та будь-якої іншої іноземної мови згідно з діяльнісним підходом до навчання завдяки вправній підтримці мотивації слухачів – невичерпні, адже вони сприяють формуванню людей, здатних до автономного навчання та непереривного пізнання, що є найбажанішою ціллю кожного педагога. Приведені вище поради – ще один інструмент формування інтелектуально розвиненого суспільства, але задля повноцінного використання інновацій методики викладання іноземних мов необхідно продовжувати детально досліджувати це питання на практиці.