Д. е. н. Шевцова О. Й.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ ТА БЕЗПЕКА ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Фінансовий ринок, або за товарним критерієм – ринок фінансових послуг, на сучасному етапі розвитку структури економіки України є найбільш потужним та прогресивним, перспективним та інноваційним серед наявних структурних елементів національної економіки. В свою чергу, його можливо розглядати, по-перше, за окремими складовими – ринками різних за характером та функціями, які є достатньо сформованими та такими, що ще формуються. По-друге, оцінку та аналіз структури ринку необхідно здійснювати за інституційними критеріями. Складовими фінансового ринку виступають ринок банківських послуг, ринок цінних паперів, ринок страхових послуг та ринок небанківських грошово-кредитних послуг [1].

Фінансово-кредитні інститути відносяться до особливої категорії ділових підприємств, називаних фінансовими посередниками. Залучаючи капітали, заощадження населення й інші вільні кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, вони представляють їх у тимчасове користування тим, хто має потребу в додатковому капіталі.

В умовах ринкового господарювання велика кількість підприємств не обходиться без послуг фінансового посередництва.

Управління ресурсами підприємств фінансових посередників – це діяльність, пов'язана з залученням коштів вкладників і інших кредиторів та їх ефективним розміщенням. Важлива роль в управлінні ресурсами належить самим фінансовим установам. При цьому їм необхідно виконувати вимоги Національного банку України, Національної комісії цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії регулювання ринку фінансових послуг про дотримання встановлених економічних нормативів і проводити збалансовану пасивну й активну політику. Процес управління активами і пасивами націлений на залучення максимально припустимого обсягу ресурсів (як власних, так і позикових) і їхнє розміщення в максимально дохідні активи, що володіють заданим рівнем ліквідності і мають обмежений рівень ризику [10].

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії [2].

Розвиток фінансового ринку віддзеркалюється у розвитку його інституційної структури. Ефективність розвитку ринку залежить від його оптимального структурного розвитку та відповідної законодавчої бази [3], а також від використання інноваційних фінансових технологій. «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [4] слугує законодавчою основою розвитку всіх напрямків і учасників ринків інвестицій та підвищення рівня безпеки їх діяльності.

В умовах нестабільності, розвиток фінансових ринків вимагає регуляторних процесів на макрорівні економіки країни та на мезорівні фінансового ринку, його складових. Ці процеси мають реалізовуватися в межах сформованої стратегії розвитку, в якій всі елементи діють за умов постійної оцінки, врахування та підтримки відповідного стану та рівня фінансової стійкості та фінансової безпеки.

Фінансову стійкість та безпеку можливо розглядати за двома підходами: окрема ідентифікація кожного стану як окремої характеристики та розгляд фінансової безпеки як підсистеми фінансової стійкості. За результатами дослідження, в якості робочої гіпотези, для макрорівня окремих фінансових інститутів обрано другий варіант, коли фінансова стійкість забезпечується результатами стратегічного фінансового менеджменту та підсистем стратегій фінансової безпеки та антикризового управління. Для мезорівня та макрорівня необхідно використовувати перший підхід.

Критеріями формування стратегічної системи фінансової стійкості та безпеки фінансових ринків пропонуємо визначити наступні: урахування інтересів всіх учасників ринків: основних, посередників. інфраструктурних; урахування наступних принципів формування системи: системності. комплексності розвитку у часі та просторі, синергічного ефекту взаємовпливу.

Чинники формування стратегічної системи фінансової стійкості та безпеки фінансових ринків: глобалізаційні процеси; поточна фаза економічного циклу; державне та міждержавне регулювання; міжринкова та внутрішньоринкова конкуренція; розширення спектру ризиків та підвищення їх рівня; інтенсивність та швидкість зміни умов функціонування та прийняття рішень; протиріччя між великою кількістю загальної інформації та обмеженістю спеціальної(цільової); обмеженість ресурсів; обмеженість та вичерпність клієнтської бази.

Список використаних джерел:

1.              Прадун В. П. Технологія кредитування в небанківських фінансово-кредитних інститутах посередництва / В. П. Прадун // Вісник ДНУ. Сер. Економіка. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. – № 10/1. – Вип. 3/2. –С. 33–41.

2.              Голець І. Фінансові посередники на ринку капіталів / І. Голець // Ринок цінних паперів України. – 2002. – № 1–2. – С. 64–72.

3.              Шевцова О. Й. Структурний розвиток фінансового ринку України / О. Й. Шевцова , О. С. Коваленко // Економічний простір: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2009. – № 25. – С. 107–115.

4.              Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/doccatalog/list?currDir=48718