Шереметинський М. А.

Національний університет харчових технологій, Україна

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ЯК ЗАСОБУ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Загальна технологія розробки фінансового плану

Фінансовий план будь-якого бізнес-проекту містить три підрозділи:

1) план доходів і видатків (план прибутків і збитків);

2) план грошових надходжень і виплат (план руху готівки);

3) плановий баланс.

План доходів і видатків характеризує загальні суми прогнозованих доходів підприємства від початку бізнес діяльності та її витрат за певний період. В процесі розробки плану доходів і видатків особливу увагу слід приділяти прогнозуванню майбутніх обсягів продажу товару з помісячним розподілом для першого року і поквартальним для другого і третього років нової бізнесової діяльності. У цьому підрозділі фінансового плану мають бути здійсненні аналіз і розрахунок точки беззбитковості виробництва та реалізації продукції майбутнього бізнесу, що є обов’язковою вимогою потенційних інвесторів і кредиторів. Розрахунок точки беззбитковості здійснюється встановленням відношення операційних витрат на одиницю тієї самої продукції.

План грошових надходжень і виплат формується у певній послідовності:

1) визначаються готівкові кошти підприємства на початок планового періоду (місяця чи кварталу);

2) обчислюються всі передбачувані грошові надходження у ті самі проміжки часу;

3) розраховуються обов’язкові платежі (згідно законодавства країни, на території якої буде реалізовуватись бізнес план);

4) визначається чистий потік готівки (як різниця між загальними сумами грошових надходжень та обов’язкових платежів);

5) розраховується сума готівкових коштів на кінець відповідного періоду додаванням або відніманням до (від) готівкових коштів на початок певного проміжку часу відповідно додатного чи від’ємного потоків готівки.

За надзвичайно важливий підрозділ фінансового плану визнають плановий баланс підприємства, що збирається започаткувати новий або розширити діючий бізнес. Баланс будь-якого підприємства, який складається на певну календарну дату, має стандартну форму й містить три складові: активи, пасиви, власний капітал. Найточніше рівень майбутнього фінансового стану підприємства можна спрогнозувати, одночасно аналізуючи всі раніше розроблені підрозділи фінансового плану на основі розрахунків і порівняння з нормативними значеннями очікуваних фінансових коефіцієнтів. До першої групи належать: коефіцієнти ліквідності, до другої – коефіцієнти платоспроможності, до третьої – коефіцієнти рентабельності.

Джерела фінансування інвестицій.

Для успішної реалізації проекту слід сформувати оптимальну структуру джерел фінансування, що здійснюється за допомогою стратегії формування інвестиційних ресурсів. Процес розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів має наступні етапи:

1) прогнозування потреби загального обсягу інвестиційних ресурсів;

2) вивчення можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел;

3) вивчення методів фінансування окремих інвестиційних проектів;

4) оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.

Прогнозування потреби загального обсягу інвестиційних ресурсів відбувається за такою схемою: визначається необхідний обсяг ресурсів для реального інвестування, розрахунки проводяться послідовно. Спочатку розраховується необхідний обсяг фінансових ресурсів для реального інвестування. Для цього у розрізі передбачених напрямків інвестиційної стратегії галузей підбираються необхідні об’єкти-аналоги, за якими розраховується вартість нового будівництва або придбання обладнання та машин. Далі вартість будівництва зазвичай визначається за фактичними витратами на будівництво аналогічних об’єктів (враховуючи фактор інфляції) або за питомими капітальними вкладеннями ( інвестиціями ) на одиницю потужності. В обох випадках враховується також вартість придбання обладнання та приріст обсягів обігових коштів.

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи:

- власні (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування,страхові суми, раніше здійсненні довгострокові фінансові вкладення, реінвестована шляхом продажу частина основних фондів, мобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів);

- позикові (кредити банків та інших кредитних установ, емісія облігацій, фінансування з бюджету, податкові пільги, інвестиційний лізинг);

- залучені (емісія акцій, емісія інвестиційних сертифікатів, внески інвесторів в статутний фонд, безоплатно отримані ресурси).

Джерела інвестиційних ресурсів України.

Підприємства України можуть використовувати такі джерела довгострокового фінансування: вітчизняні банки; іноземні банки; портфельні інвестори – приватні фонди; портфельні інвестори – фонди «допомоги»; стратегічні інвестори.

Менш розповсюджені джерела фінансування: публічні емісії акцій; облігації; лізинг.

Вітчизняні банки дуже обережно відносяться до ризику, вони вимагають суттєвого забезпечення, хоча вони краще за інших знають і розуміють положення українських підприємств.

Іноземні банки мають доступ до більш крупних сум капіталу, але вони дуже обережні у виборі підприємств, що потребують кредит. Вони надають перевагу комунальним і телекомунікаційним підприємствам, а також експортним галузям.

Портфельні інвестори включають інвестиційні фонди, фонди венчурного капіталу, пенсійні фонди, страхові фонди, тощо. Вони прагнуть доходів від виплати дивідендів і від збільшення вартості акцій, але вони намагаються отримати право голосу, щоб керувати підприємством. Портфельні інвестори в більшості націлені на окремі галузі. Нестача капіталу націлює вітчизняні фонди на пошук короткострокових прибутків (до 6 місяців).

Фонди «допомоги» – це інвестиційні інститути, що підтримуються іноземними урядами, особливо під час політичної і економічної нестабільності. Вони займаються інвестуванням в малі і середні підприємства (від 50 тис. дол. до 3 млн. дол.).

Стратегічні інвестори це:

- компанії аналогічної або пов’язаної з нею галузі промисловості, які прагнуть розширити існуючі направлення своєї діяльності;

- компанії, які працюють в іншій галузі, але які прагнуть краще використовувати свої активи;

- фінансово-промислові групи (ФПГ), які прагнуть розширювати стратегічні зв’язки (фінансово-промислові групи поки що не мають статусу групи об’єднань підприємств згідно законодавства України, але насправді являються своєрідним типом об’єднань підприємств).

Стратегічні інвестори прагнуть довгострокової співпраці і значних повноважень при прийнятті стратегічних і оперативних рішень (контрольний пакет рішень, або як мінімум – місце в раді директорів). Вони можуть приймати рішення, що пов’язані з реорганізацією або зміною стратегії; намагаються завоювати суттєву долю ринку або конкретні права на долю ринку.

Вітчизняні інвестори зацікавлені в отриманні інвестицій від стратегічного інвестора, так як розраховують отримати від нього: нову технологію, унікальне обладнання; знання ринку і галузі; доступ до каналів збуту на іноземних ринках; розширення асортименту продукції; признання ринком торгової марки інвестора, своєї репутації; потенційну економію за рахунок збільшення масштабів виробництва при постачанні, виробництві і збуті; отримання сировини або продаж готової продукції; навчання досвідченими фахівцями; подальше фінансування.

Акції можуть випускатись українськими підприємствами або на українському ринку, або на іноземному. Це дозволяє комбінувати отримання коштів із різних джерел і призводить до диверсифікації складу акціонерів.

Публічна емісія акцій призводить до додаткових витрат на емісію, рекламу тощо. На Україні приватні особи зазвичай купують невелику кількість акцій. Більшість акцій продається іноземним портфельним і стратегічним інвесторам.

На Україні існують законодавчі обмеження, які не дозволяють підприємствам отримувати кошти шляхом прямої емісії акцій на іноземних ринках.