К. філол. н. Тимкова В. А.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

РІЗНОВИДИ МОВНИХ ДЕВІАЦІЙ У СТУДЕНТІВ-АГРАРІЇВ

Обмежене використання української літературної мови як засобу усного спілкування позбавляє її одного з найважливіших, живих і відкритих, джерел нормування й кодифікації, тому що переважна більшість інновацій і запозичень, їх перевірка на життєздатність і адаптація або ж відторгнення відбувається в рухливому живому, а не фіксованому писемному мовленні.

Нині процеси спонтанної й офіційної суржифікації настільки замулили живомовні народні джерела, що звертатися у справі нормування літературної мови до усно-розмовної бази, як це робили мовознавці й літератори, зокрема Б.Антоненко-Давидович, ще в 60-х роках, не кажучи вже про 20-ті, варто із великим застереженням.

Ми вбачаємо, що вихід із кризового стану усних форм побутування мови можливий завдяки відновленню колишніх традицій літературної мови, тобто орієнтуванні на лексикографічні джерела, видані до погрому українства або у вільному світі, і поширенню їх через систему вищої освіти.

Україна, як відомо, аграрна держава. Тому, очевидним є те, що саме майбутні фахівці-аграрії вишів є сприятливим тлом для означеного вище, адже більшість з них є вихідцями із села, де ще побутує територіальний діалект. Культура мовлення в нашій державі є одним із вразливих місць, актуальність проблеми культури спілкування є беззаперечною.

Питаннями ролі культури мовлення, побутування певних її компонентів, перспективами розвитку займалися ціла когорта лінгвістів: Н. Бабич, І. Білодід, І. Голуб, Т. Панько, О. Пономарів, Д. Розенталь, О. Сербенська та інші. Потрібно згадати й прізвища методистів, у працях яких висвітлюються теоретичні засади розуміння поняття «мовленнєва культура», її основні риси та характеристики, прийоми і засоби формування: М. Вашуленко, Т. Ладиженська, В. Капінос, Є. Пасічник, М. Пентилюк, М. Соловейчик тощо.

На жаль, нині немає ґрунтовних напрацювань щодо поліпшення рівня культури усного та писемного мовлення студентів аграрних закладів освіти.

Відтак, актуальність дослідження визначається недостатньою опрацьованістю проблеми культури мовлення майбутніх аграріїв. Метою дослідження є напрацювання методичного матеріалу, необхідного для поліпшення культури мовлення студентів аграрних вищих навчальних закладів. Найважливішим має бути системний підхід у навчанні, а форми роботи зі студентами можуть бути різними.

Як-от, бесіда із вихованцями про те, коли найчастіше порушуються норми літературної мови і як цьому запобігти. Зокрема, нині досить часто надуживаємо конструкціями з дієсловом складати. Використовуємо фрази складати думку (уявлення, рівняння, план, проект, доповідь), говоримо це складає велику суму, складаються сприятливі умови, це складає частину чогось, навіть неоковирне складові успіху. Щоб цьому запобігти, то варто – план, доповідь можна написати і сказати: це дасть велику суму, становить частину, виробити думку та ін..

Також маємо задіювати наочність із нормами літературної мови, яка постійно є в аудиторії і впадає у вічі студентам або ж переглядається студентами під час висвітлення згаданої теми у рамках презентації, а отже, ми задіємо зорову пам’ять:

ведуча організація (треба: провідна установа),

відпала необхідність (варто активізувати: немає потреби),

в силу закону (на підставі закону),

в силу обставин (через обставини, з огляду на обставини),

в строгому смислі слова (у точному значенні слова),

вступати в силу (набувати чинності),

завідуючий відділом ( завідувач відділу),

немає смислу (немає сенсу,

підпис завіряю (підпис засвідчую),

по крайній мірі (принаймні, щонайменше),

попереджати хворобу ( запобігти хворобі),

служити підставою (бути підставою),

у цьому відношенні (щодо цього, з цього погляду),

це не має відношення до справи (це не стосується справи),

це не рахується (це не береться до уваги),

як нами вже відзначалось (як уже відзначено, як ми відзначали).

Безумовно, згадані нами форми роботи дієві, однак, як стверджує давнє прислів’я: «Розкажи мені, і я запам’ятаю десяту частину, покажи мені, і я запам’ятаю половину, залучи мене, і я запам’ятаю все». Таким чином найкраще засвоюється та інформація, яка набувається ціною власного досвіду. Тому, на наш погляд, потрібно чергувати форми роботи зі студентами і до активного слухання викладача додавати ще й знання, здобуті ціною власних зусиль.

З усього випливає, що на шляху до творення демократичного суспільства нам, українцям, які з діда-прадіда працювали біля землі і з неї черпали глибину красномовства, необхідно активізувати самобутні ресурси української мови, збагачувати її словниковий запас та боротися із суржиком. А також бути свідомим того, що ствердний результат не забариться лише тоді, коли мобілізується кожен житель міста (зокрема, м. Вінниця) і зробить свій внесок у збереження екології мови. Так само кожен свідомий українець має подбати про «чистоту» тієї інформації, яку прагне донести до широкого загалу.

Мовні девіації, що виникають у результаті порушення норм, суттєво гальмують процес адекватного сприймання інформації реципієнтом. Суспільна функція мовної норми полягає в обов’язковому дотриманні кодифікованої мовної норми. Порушення норми є суспільно небезпечним явищем, оскільки неодмінно фіксуються у сфері свідомого чи підсвідомого, спричиняють формування неправильних лінгвостереотипів і тим самим заважають виробленню й закріпленню літературних норм у соціумі.

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки створено концепції, за якими: помилки досліджуються задля удосконалення мовлення, підвищення рівня грамотності мовців, аналізуються у практичній стилістиці як джерело кодифікації норм, осмислюються причини виникнення помилок та досліджуються шляхи їх усунення й попередження.