Шпанько Т. С.

Харківська державна академія фізичної культури, Україна

ЛАТИНСЬКА МОВА В СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

Проблема підготовки сучасного професійно компетентного спеціаліста дедалі все більше стає актуальною, адже «професійна компетентність» передбачає високий рівень фахової освіти, творчого потенціалу, вміння взаємодіяти. Латинська та старогрецька мови були обов’язковими й чи не основними дисциплінами в навчальних закладах багатьох країн світу. До ХІХ ст. у країнах Європи латинською мовою викладали майже всі дисципліни,  зокрема медичного профілю. Роль латини в системі медичної освіти можна виразити висловом: «Invia est in medicina via sine lingua Latina», тобто «Непрохідний в медицині шлях без латинської мови».

Особлива увага приділяється дослідженню медичної термінології, сформованої на базі класичних мов – латинської та давньогрецької, а також вивченню історії античної медицини, впливу античних принципів лікування на подальший розвиток медицини.

Вперше латинізми з’являються в українській мові ще в Х–ХІ ст. Однак основна маса латинських слів була засвоєна в XVI–XVII ст. В історії України це був період енергійного культурно-просвітницького руху, розквіту науки та літератури. Українські книжники розуміли міжнародне значення латинської мови в Західній Європі, її престижність; цією мовою українські студенти здобували освіту в західноєвропейських університетах, засвоюючи досягнення європейської науки. Латинська мова посідала перше місце і в навчальній програмі Києво-Могилянського колегіуму. Вихованців зазначеного закладу зобов’язували говорити латинською мовою «…і в класах, і в житлових кімнатах, і на самих вулицях, – словом – скрізь, де тільки могли зійтись один з одним». Ще в першій половини XIII ст. латина була мовою канцелярій Галицько-Волинської держави, що було життєвою необхідністю.  Серед закарпатських українців в Угорщині латинський вплив був сильним аж до XVIII ст., де латина мала статус офіційної мови. Через посередництво польської культури (XVI–XVII ст.) латинська мова проникає на східнослов’янські терени й стає невід’ємною частиною наукового, духовного, адміністративного та культурного життя України. Процес запозичення латинізмів тривав і в наступні століття, але інтенсивність його була значно меншою. Сьогодні знання основ латинської граматики, спеціальної лексики й основного греко-латинського словотворчого фонду забезпечує професійну термінологічну грамотність спеціаліста, водночас значно підвищує його загальнокультурний рівень.

Медична освіта ХХІ ст. немислима без знання основ розгалуженої й постійно створюваної термінології. Латинські найменування лікарських засобів вживаються як офіційні в багатьох національних фармакопеях, у Міжнародній фармакопеї (РhагmасороеаІnternationalis) і виданнях Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ). В Україні латинською мовою виписуються рецепти. Пунктом 1.9  «Наказу Міністерства охорони здоров’я України» від № 360 19 липня 2005 року передбачене таке: Назва лікарського засобу, формоутворюючих та коригуючих речовин, його склад, лікарська форма, звернення лікаря до фармацевтичного працівника про виготовлення та видачу лікарських засобів пишуться латинською мовою. Використання латинських скорочень дозволяється тільки відповідно до прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці.

Латинська мова, як і старогрецька, є своєрідним будівельним матеріалом, основним джерелом розвитку й поновлення термінологічних систем різних галузей науки, у тому числі фармації та медицини. Нові лікарські препарати й наукові відкриття отримують назви з невичерпного джерела міжнародної грецько-латинської скарбниці терміноелементів. Латина приваблює своєю лаконічністю (багатослівні українські терміни перекладаються одним словом: запалення слизової оболонки порожнини рота – stomatitis; розділ геронтології, який вивчає особливості перебігу захворювань у людей похилого та старечого віку, а також методи їх лікування та запобігання – геріатрія), як і досконалістю морфологічної структури, своїм лексичним багатством, виразністю, рухомою словотворчою структурою. Тут доречно навести вислів видатного римського оратора і письменника Ціцерона: «Non tam praeclarum est scire Latine, quamturpenescire», що означає: «Не так почесно знати латину, як ганебно не знати її».

Отже, метою вивчення латинської мови в сучасних медичних закладах освіти є підготовка спеціалістів, здатних свідомо й грамотно вживати фармацевтичну та клінічну латинську термінологію на практиці. Навчання латини має бути термінологічно спрямованим, інтегрованим зі спеціальними дисциплінами: фармакологією, ботанікою, фармакогнозією, фармацевтичною хімією, технологією лікарських форм, дисциплінами медико-біологічного циклу. При вивченні розділу «Фонетика» формуються навички читання й вимови латинських букв і буквосполучень, які потім закріплюються протягом усього курсу навчання.

Велика увага має бути приділена словотворенню, адже значна частина медичних термінів є похідними або складними словами. Важливо, щоб студенти засвоїли головні дериваційні принципи, найважливіші терміноелементи, суфікси, префікси й загальні корені, відповідний лексичний мінімум. Для досягнення високого рівня професійної грамотності слід звертати увагу на правопис слів та терміноелементів грецького походження, ознайомлення студентів з медичною термінологією, представленої у відповідних міжнародних номенклатурах (анатомічній, гістологічній, біологічній, фармацевтичній тощо).

Отже, латинська мова є єдиною професійною мовою вчених-медиків усього світу, що визначає її статус, закріплений міжнародними кодексами номенклатур. Звідси забезпечення високої якості засвоєння термінологічної латини студентами медичного профілю є одним із першочергових завдань освітян сучасних закладів.