Атрощенко Т. О.

Мукачівський державний університет, Україна

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

 

У сучасних умовах мета полягає у визначенні невідкладних і перспективних заходів щодо реалізації основних напрямів модернізації системи освіти з урахуванням вимог сучасного інформаційно-технічного суспільства, забезпечення економічних та соціальних гарантій професійної самореалізації педагогічних працівників та утвердження їхнього високого статусу в суспільстві. Новий етап розвитку цивілізації, посилення iнтеграцiйних процесiв iстотно змiнюють нашi уявлення про мету i цiнностi освiти, процес формування людської особистостi, актуалiзують проблеми екологiчного, полiкультурного виховання.

Досягнення цієї мети передбачається шляхом вирішення таких основних завдань:

· оптимізація кадрового забезпечення навчальних закладів;

· модернізація системи підготовки педагогічних працівників;

· оновлення змісту і форм професійної діяльності педагогічних працівни­ків, удосконалення післядипломної освіти;

· підвищення ролі вчителя у формуванні громадянського суспільства;

· поглиблення міжнародного співробітництва у сфері новітніх педагогіч­них технологій та розширення співпраці з діаспорою.

Педагог – одна з найважливіших професій сучасного суспільства. Саме вихователь, учитель є тим першим представником суспільства, який делегує в духовний світ особистості його (суспільства) наукові знання, світоглядні цінності, культуру. На сучасному етапі розвитку незалежної України можна виділити ряд чинників, що детермінують процес підготовки педагога. Найважливішим з них є історичні, соціально-економічні, соціально-політичні та географічні. Їх значення включає такі елементи системи педагогічної освіти: організацію й управління, систему навчальних закладів, вимоги до контингенту викладачів і студентів, змісту підготовки, методів і  форм роботи.

Мета виховання культури міжнаціонального спілкування в наші дні, його, так би мовити, імператив – усвідомлення всіма людьми зростаючої відповідальності за стан міжнаціональних відносин, гострої необхідності подолати небезпечні для долі країни тенденції і явища, прищеплення вміння наполегливо і послідовно боротися за задоволення інтересів усіх народів, являючи те спільне, що їх об’єднувало і об’єднує, з тим, щоб їх рівність не обмежувалася лише конституційним рядком. Ключовим напрямом тут має стати виховання довіри до громадян різних національностей, духу розсудли­вості, громадянської зрілості і знову-таки відповідальності.

Новий етап розвитку цивілізації, посилення iнтеграцiйних процесiв iстотно змiнюють нашi уявлення про мету i цiнностi освiти, процес формування людської особистостi, актуалiзують проблеми екологiчного, полiкультурного виховання.

За останнi роки в Украïнi багато робиться для полiпшення кадрового забезпечення навчально-виховного процесу закладiв освiти. Щоб розв’язати складнi проблеми розбудови освiти, потрiбен педагог, який володiє вмiнням iнтегрувати психологiчнi, педагогiчнi, дидактичнi та методичнi знання. Успiшна професiйно-педагогiчна освiта майбутнiх педагогiв можлива тiльки в ïï функцiонуваннi як єдиної педагогiчноï системи, окремими елементами якоï є педагогiчна, методична, соцiально-економiчна, загальнокультурна, спецiальна освiта.

Специфiка педагогiчноï дiяльностi вимагає вiд педагога гнучкоï орiєнта­цiï у наукових основах професiï вчителя-вихователя, усвiдомлення нових знань, умiння розв’язувати ïх швидко i на високому рiвнi.

Підготовка сучасних професіоналів – відповідальний і багатоплановий процес, що має ґрунтуватися на кращих здобутках світової та вітчизняної психолого-педагогічної науки. Одним із принципів цієї підготовки є принцип духовності.

У сучасних науково-психологічних дослідженнях духовність визна­чається важливою складовою професіоналізму. Вимоги до професіонала розглядаються не тільки з точки зору його професійних вмінь та навичок, але, перш за все, з точки зору сформованості особистісних якостей, необхідних для виконання специфічних вимог обраної спеціальності.

Орієнтація на культуру учасників навчального діалогу виявляється в таких тенденціях сучасних освітніх закладів, як: гуманістична і гуманітарна спрямованість освіти, особиста зверненість, створення учням реальних стартових можливостей для життєвого самовизначення. Діалог постає в якості способу подолання ряду антиномій процесу учіння: між професійною підготовкою і гармонійним розвитком, самостійністю і керівництвом, репро­дукцією і творчістю.

Уміння вибудувати діалог відповідно до дидактичних цілей навчального заняття – показник рівня професіоналізму педагога, його педагогічної майстерності.

Різним людям притаманні неоднакові здібності до спілкування. У кожної людини, незалежно від її рівня розвитку, віку, статі, класової приналежності, національності, психологічного типу, ці здібності виникають ще до будь-якого культурного впливу. Пізніше вони розвиваються у взаємодії з трьома основними факторами – тілом людини, оточенням і духом часу – і передаються через релігію, культуру, батьків та культурні інститути (суспільство, навчально-виховні заклади, тощо).

Кожний народ (клас, етнічна чи культурна група) має свої специфічні правила і традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм, культурою. Ці психосоціальні норми і правила – дійовий засіб організації людської життєдіяльності. Їх додержання, що визначається певними моральними установками суб’єктів спілкування, сприяє полегшенню і поліп­шенню взаємин між людьми.

Аналіз сучасного стану розвитку культури міжнаціонального спілкуван­ня засвідчує необхідність поглибленого дослідження її психолого-педагогічних основ, якими є: психологічні аспекти культури міжнаціонального спілкування як комунікаційного процесу; психологічна суть формування свідомості і самосвідомості особистості; культурологічний зміст цілісного педагогічного процесу; сучасні підходи до виховання, обґрунтування шляхів їх здійснення в педагогічній теорії.

Виховати культуру міжнаціонального спілкування – це означає робити все, щоб не потрапити в полон культурного провінціалізму, щоб розвивати інтелект, потенціал нації, національну самобутність народу, почуття соціальної відповідальності перед іншими націями та народностями. Причому слід дово­дити до свідомості студентської молоді, що важливим елементом національної культури є звичаї та традиції у відносинах української нації з іншими націями та етносами, тобто – власне міжнаціональні відносини.

Отже, професійно-значущими властивостями особистості майбутнього педагога, необхідними для розвитку культури міжнаціонального спілкування, вважаємо:

І. Інтелектуальні параметри. Мислення: гнучкість, варіативність, самостійність, критичність, дивергентність, продуктивність; ерудиція, увага, уява; хороша пам’ять; дотепність; мовленнєва культура.

ІІ. Професійно-спрямовані параметри: любов до дітей; любов до професії; відданість професії; відповідальність; обов’язок; чесність; тактовність; ввічливість; інтерпретація.

ІІІ. Соціально-психологічні якості: повага до людини; комунікативність; доброзичливість; милосердя; справедливість; альтруїзм; емпатійність.

ІV. Індивідуально-психологічні якості: стриманість; вимогливість; врівноваженість; спостережливість; толерантність; воля; готовність до самовдос­коналення.