Дрига В. С.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)
СОЦІАЛІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ЯК СУЧАСНИЙ НАПРЯМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Соціалізація підприємницької діяльності – одна зі складових процесу світової економічної трансформації. В основі економічної трансформації знаходиться інтеграція приватних і суспільних начал. Вона проявляється в соціальній переорієнтації виробництва, гуманізації праці і життя людей, зміні структури попиту і споживання, розвитку соціальної сфери і людської особистості, умовах розвитку людини. Тому необхідно визначити інфраструктуру соціалізації економіки, оскільки соціального розвитку без неї не досягти.
Інфраструктура є важливим елементом суспільного виробництва. Процес сучасного розширеного відтворення забезпечується елементом суспільного виробництва. Її розвиток визначається не лише потребами виробництва, а й попитом на приватні та суспільні блага, які надають держава для невиробничого споживання та соціальна сфера. В результаті ускладнення ієрархії суспільних потреб цей попит постійно змінюється, і тому в розвитку інфраструктури проявляється взаємодія економічної і соціальної сфер суспільного життя, що потребує вивчення всіх її аспектів [3]. Держава у сучасних умовах має забезпечувати реалізацію таких загально цивілізаційних цінностей, як людська гідність (рівність можливостей та мінімальний рівень споживання), економічна ефективність, збільшення рівності здобутків, свободу (вибору й здійснення підприємницької діяльності, конкуренції, отримання й поширення інформації, вибору місця проживання тощо), а також збереження інституційних цінностей (сім'ї, національного суверенітету держави та ін.). Оптимальне співвідношення наведених вище складових соціально-економічного розвитку обумовлює раціоналізацію інструментів та методів державної політики. Використання методів реалізується переважно через механізми розподілу та перерозподілу благ у суспільстві, а також систему соціальних трансфертів.
Соціалізація повинна передбачати всебічний доступ до соціальних послуг через надання грошових виплат на задоволення соціальних потреб, державних кредитів унаслідок обмеженості ресурсів тільки для осіб з незначними доходами, а також до гарантованого мінімуму заробітної плати. З кардинальними проблемами економічної реформи тісно пов'язані проблеми розвитку соціальної сфери. Соціалізація економіки в країні повинна бути спрямована на виявлення потенціалу людської особистості.
Соціальна орієнтація економіки в країні має враховувати людські і матеріальні ресурси, екологічну обстановку, національну своєрідність і традиції. З розвитком суспільства змінюється все. Не тільки природні умови чи запаси ресурсів, а й людські потреби, індивідуальність цільової функції суспільства обумовлює необхідність переоцінювання співвідношення складових економічного розвитку.
Також є ще один шлях соціалізації економіки це суб’єктно-підприємницький. Його тлумачать як шлях сприяння соціалізації економічної сфери. Підприємці розуміють, що не виконання соціальних вимог робітників, веде до втрат робочої сили (перехід робітників до інших роботодавців), масових заворушень та страйків, ідуть на зустріч інтересам робітничого класу, застосовують на своєму виробництві більш справедливі норми і стандарти, перш за все впроваджують належну охорону праці, підвищують рівень заробітної плати. Деякі підприємці, крім того, за власною ініціативою витрачають власні кошти на різні благодійні акції, на поповнення різних фондів тощо.
Реалізація стратегії соціалізації підприємницької діяльності потребує корегування короткострокових планів та здійснення процесу постійного контролю. Виникнення цієї проблеми пов’язано з необхідністю впливати на динаміку соціально-економічного стану країни. Зростає інтерес до наведеної проблеми і це свідчить, що розвиток соціалізації підприємницької діяльності здатний самостійно впливати на соціальні та економічні питання. Держава має змогу досягти декілька позитивних ефектів через розповсюдження критеріїв та ідеології соціалізації: покращити соціальну сферу через встановлення стандартів, які відповідають світовим аналогам, отримання економічного результату, покращення стану працівників на підприємстві. Якщо країна буде виконувати ці завдання, то це дозволить швидко реагувати на державні соціально-економічні зміни та зміни у потребах виробництва [1].
Оскільки не існує загально визначених критеріїв оцінки та методик діагностування соціалізації підприємницької діяльності, то в цьому і виникає проблема діагностування. Якщо основою взаємовідносин, на нашу думку, будуть цінності високого порядку, зумовлені достатнім рівнем організаційної культури, то вони стимулюватимуть діяльність, якщо навпаки, то гальмуватимуть, тобто вплив людини на людину буде негативним. Таким образом доказано, що працівники мають свободу вибору форми здійснення соціального обміну. Основними принципами процесу соціального обміну є такі: «1) залежно від розміру вигоди, отримуваної однією особою від іншої, буде здійснюватись відповідний вид діяльності; 2) із збільшенням кількості винагород людини при обміні із іншою ймовірність наступних актів такого обміну зростає; 3) із наближенням часу винагороди ціна певного виду діяльності та ймовірність його здійснення знижується; 4) у такому обміні поступово зростає значення соціальних цінностей і норм. Процес регулювання таких обмінних угод базується на особистій доцільності, взаємовигоді та взаємоефективності, єдності, взаємоузгодженості оплати та винагороди тощо» [2].
Список використаних джерел: