Литвиненко В. О., Власенко М. О.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)
БУДІВЕЛЬНИЙ БІЗНЕС В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
Будівництво – одна з найголовніших галузей народного господарства. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою та великогабаритною [1].
Будівельна галузь, що за сутністю своєї діяльності визначає процес і обсяги нагромадження капіталу в країні, тривалий час не виконує свою капіталоутворюючу роль. Це підтверджує низький внесок галузі у валовий внутрішній продукт країни – з 2002 р. по 2010 р. він не перевищував 5 %. Відставання темпів нагромадження капіталу у виробничій сфері та глибокі структурні диспропорції у діяльності будівельної галузі передусім зумовлені відсутністю ефективного регулювання цього бізнес-напрямку на макрорівні. Причина невідповідності пов’язана з неефективною інвестиційною політикою держави. Діяльність капіталотворної будівельної галузі головним чином спрямовувалась на задоволення внутрішнього споживання домогосподарств, об’єкти ж соціальної сфери інфраструктури мали другорядне значення у продукції будівельного виробництва. Будівельний комплекс має вагомий ресурсний потенціал для швидкого економічного розвитку, але він повністю не використовується. Сутність проблеми полягає не лише у незадовільному становищі будівельного сектору на ринку капіталів, але й у розвитку самого будівельного ринку, незважаючи на великі обсяги капіталів, які обертаються в цій сфері. Значною мірою це пов’язано з тим, що найголовніша проблема будівельного ринку сьогодні – це його стійка непрозорість. Такий факт пояснюється браком системної профільної інформації, недосконалої класифікації будівельних матеріалів, типів об’єктів та одиниць вимірювань, використання «тіньових схем» у діяльності будівельних організацій, виконання ремонтно-будівельних робіт некваліфікованими бригадами. До причин, які гальмують розвиток будівельного ринку, можна віднести відсутність системи обов’язкової сертифікації на чималу кількість виготовлених будівельних матеріалів і виконання ремонтно-будівельних робіт, чим користується більшість будівельних підприємств [2].
Умови, сприятливі для нагромадження вартості капіталу у будівництві, значно скорочують здатність галузі до виконання дохідної частини бюджету. Посилення податкової спроможності галузі можливе за таких макроекономічних умов: щорічне зростання обсягів виконуваних будівельних робіт не нижче, ніж на 5%, а річна норма амортизаційних відрахувань не вища за 13,8%. Еквівалентних результатів за посилення податкового потенціалу галузі можна досягти за допомогою різних макроекономічних інструментів: стимулювальної фінансово-бюджетної політики, пов’язаної із щорічним зростанням обсягів замовлень будівництва на 25% або ж жорсткої дезінвестиційної політики, що полягає у зниженні річної норми амортизаційних відрахувань до річної норми амортизаційних відрахувань (3,8%). Найоптимальніші умови роботи галузі, які дозволяють максимізувати вартість нагромадженого капіталу, обчислену на основі дохідного підходу: ставка ПДВ 15%, зростання обсягів виконуваних будівельних робіт на 10%, ставка за кредитами на поповнення обігових коштів і на придбання основних засобів12,5%, норма амортизації 16,3%, строк кредитування – не більше 5 років, строк оновлення виробничих основних засобів – не більше 7–10 років. При цьому кожен відсоток зростання вартості капіталу, зумовлений наближенням макроекономічних умов функціонування галузі до найбільш сприятливих, супроводжуватиметься тривідсотковим зниженням погашення податкових зобов’язань з ПДВ. Таким чином, зростання будівельної галузі, впровадження новітніх інноваційних технологій спорудження промислових і цивільних об’єктів стане можливим лише в результаті розв’язання фундаментальної економічної суперечності між споживанням і нагромадженням: втрата податкового потенціалу є необхідною умовою збереження життєздатності галузі та її посткризового відновлення [3].
Під час економічної кризи будівельні компанії відчувають відток клієнтів не лише через причини об’єктивного характеру (неплатоспроможність, перебої з поставками матеріалів, через що унеможливлюється своєчасне виконання зобов’язань перед клієнтами тощо). Дуже важливим є збереження високого рівня обслуговування клієнтів. Тому для будівельних компаній у період кризи особливого значення набувають такі суб’єктивні фактори:
– бути готовим до кризи в будь-який момент. Якщо від кризи може постраждати бізнес, то репутація не повинна страждати за жодних умов;
– бути готовим до того, що навіть у таких непростих умовах ваш товар матиме підвищений попит, щоб вчасно викласти свій товар «на полиці»;
– не намагатися заробити все й відразу: «жадібність» компанії штовхає клієнтів у руки конкурентів;
– бути особливим навіть там, де важко виділитися: «дайте споживачеві те, чого не дають конкуренти, і вони віддячать вам за це» [4].
– не довіряти продажі стороннім. Система продажів компанії має забезпечувати та підвищувати довіру клієнтів.
Врахування вищенаведених факторів дозволить будівельним компаніям вижити у період кризи з мінімальними втратами та закласти фундамент для подальшого посткризового розвитку.
Список використаних джерел: