Рябик Г. Є.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)
ПЕРСПЕКТИВИ ТА МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ
НАЯВНОГО ДОСВІДУ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
Конкурентне суперництво є невід’ємною складовою функціонування ринкового механізму, важливою умовою неухильного підвищення ефективності підприємницької діяльності підприємства в умовах ринку. Одним із важливих напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства виступає підвищення ефективності використання праці робітників, що полягає в скорочені витрат їх праці, в її інтенсифікації, в скорочені витрат підприємства на оплату праці. Світовий досвід свідчить, що ефективна робота в даному напрямку можлива лише за умови постійного нормування живої та уречевленої праці. Тому сфера застосування норм праці в провідних країнах світу розширюється аж до мікропроцесів.
Питаннями нормування праці почав займатись видатний американський інженер Ф. У. Тейлор (1856–1915), якого вважають основоположником принципів наукової організації праці. Сьогодні проблемами підвищення ефективності нормування праці займаються багато вчених, таких як: І. В. Багрова, М. І. Бухалков, Б. М. Генкін, В. Данюк, Г. Райковська, А. Колот, А. Леошкін, та ін. [1–7].
Нормування праці – це встановлення кількості та якості праці, необхідної для виконання конкретної роботи, виготовлення конкретної продукції у певних організаційно-технічних мовах виробництва [4].
На сьогоднішній час праця більшості працівників сучасних підприємств не є обґрунтованою кількісно та якісно, що суперечить сутності ринкових відносин.
Виконання робітниками трудового процесу на підприємстві завжди залежить від того, чи виконується він вручну або за допомогою механізмів. Від цього залежить величина затрат праці. Будь-які зміни технічного рівня виробництва завжди викликають прагнення знизити витати виробництва, що, в свою чергу, потребує вдосконалення не лише засобів та предметів, а й самої праці виконавця.
В сучасних роботах, присвячених науковій організації праці та безпосередньо технічному нормуванню праці розглядаються методи нормування: аналітичний, укрупнений та досвідно-статистичний (сумарний) [1].
Заснований ще Тейлором аналітичний метод нормування базується на безпосередньому вимірюванні витрат часу на виконання певних операцій та видів робіт за допомогою хронометражних спостережень, запропонованих Ф. Гілбретом. Даний метод зводиться до розчленування трудових операцій на прості трудові прийоми, встановлення надлишкових та непродуктивних операцій, вивчення способів виконання висококваліфікованим робітником окремих елементів роботи та відбору з них найбільш вдалих та інтенсивних.
Система Тейлора стала підґрунтям для сучасних систем організації праці на багатьох промислових підприємствах й широко використовувалась при формуванні та розвитку школи «наукової організації праці» та «наукового менеджменту».
Слід зазначити що, сьогодні питанням нормування праці на вітчизняних підприємствах увага практично не приділяється. Проте, в умовах політичної та економічної кризи, проблема організації нормування праці та пошук шляхів його вдосконалення як ніколи набуває актуальності. Останні роки керівництво вітчизняних підприємств приділяло більше уваги не стільки соціально-економічному розвитку самого підприємства, скільки збагаченню. В свою чергу, це призвело не тільки до кризи економічної, а й соціальної. Підприємствам більш вигідно купувати товар за кордоном та перепродавати на внутрішньому ринку, ніж розробити програму забезпечення власних робітників робочими місцями й роботою. Дана ситуація пов’язана з тим, що трудовитрати, які закладені у вартість закордонних товарів значно менші за вітчизняні. В даному контексті не можна не зупинитись на причинах таких значних витрат праці на українських промислових підприємствах.
Справа в тому, що останнім часом на підприємствах все частіше використовують сумарні методи нормування праці. Такі методи засновані на встановленні норм праці на основі досвіду нормувальника (досвідний робіт (статистичний метод). Слід зауважити, що основна вада норм, встановлених сумарним методом, це неможливість фіксувати наявні недоліки в організації виробництва, відображати наукові досягнення. Такі норми не орієнтовані на передовий досвід, не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації та вдосконалення праці, тому їх не можна вважати прогресивними. Поширення застосування описаних норм на вітчизняних підприємствах і стало причиною перевитрат праці та здороження вітчизняної продукції.
Список використаних джерел: