К. е. н. Зубрицька Я. О., Бабура А. М.
Запорізький національний технічний університет (Україна)
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ АГРАРНИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Фінансово-економічна безпека є головною складовою національної безпеки і визначає спроможність держави забезпечувати захист національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Фактично забезпечення фінансово-економічної безпеки на мікроекономічному рівні є фактором збереження національної безпеки. В свою чергу, фінансово-економічна безпека суб’єктів господарювання забезпечується здатністю зберігати або швидко поновлювати критичний рівень відтворення в умовах критичного зменшення поставок ресурсів або кризових ситуацій внутрішнього характеру [1, с. 259–260; 2]. Тому неабиякого значення набувають чинники продуктивності трудових ресурсів, зокрема, соціально-економічне становище, в якому вони існують.
Аграрний сектор завжди займав провідне місце в економіці України й слугував базою забезпечення національної безпеки країни. На разі, суб’єкти господарювання в аграрній сфері мають низькі показники ефективності діяльності, а власне сільське господарство знаходиться у занепаді [3, с. 153].
Вважаємо за потрібне визначити найважливіші вектори соціально-економічного становища сільського населення для подальшого дослідження: відтворення населення; добробут на професійна реалізація трудових ресурсів та розвиток соціальної сфери села. Саме вони, на нашу думку, першочергово й безпосередньо впливають на формування трудових ресурсів села, реалізацію їхніх трудових можливостей та мотивацію до покращення результатів трудової діяльності. Тому дослідження соціально-економічного становища аграрних трудових ресурсів є важливим чинником забезпечення національної безпеки та фінансово-економічної безпеки суб’єктів господарювання, зокрема.
Проведене дослідження дало змогу отримати такі результати щодо соціально-економічного становища трудових ресурсів сільської місцевості. Відтворення населення (як база формування трудових ресурсів). На початок 2014 року у сільських населених пунктах України чисельність населення склала 13,6 млн осіб, з них 18,9% – діти віком до 18 років і 22,8% – населення у віці 60 років і старше. Майже у 2,5 тис. сільських населених пунктах питома вага населення у віці 60 років і старше складала понад 50%. Чисельність населення у віці 16–59 років за останні п’ять років зменшилась з 29,3 млн осіб до 28,4 млн осіб. [4]. Отже, відзначається демографічний спад, старіння населення села та значний міграційний відтік трудових ресурсів з сільської місцевості у наслідок урбанізації.
Добробут на професійна реалізація трудових ресурсів села. Сільське господарство традиційно вважається однією з основних галузей зайнятості та сфери професійної реалізації трудових ресурсів сільських територій. Протягом останніх дев’яти років кількість сільських жителів, які працюють за кордоном, збільшилася на 119,0 тис. осіб або в 2,4 рази і станом на 1 січня 2014 року склала 205,2 тис. осіб. Серед населення у віці 16–59 років 2,9 млн. осіб не працювали і не навчались (майже кожний третій сільський мешканець даної вікової категорії). Найбільш економічно активним є сільське населення у віці 30–49 р. Рівень безробіття серед сільського населення працездатного віку складає 10,2%. Гострою проблемою зайнятості в сільському господарстві є її неформальний характер. Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у І півріччі 2013 р. збільшилась на 23,3%. Ще однією проблемою низької зайнятості в сільському господарстві є вкрай низька ціна сільськогосподарської праці. Зниження реальних доходів і зростання їхньої диференціації – це дві основні тенденції у зміні рівня життя громадян за останні роки [4].
Стан соціальної сфери трудових ресурсів сільської місцевості. Якість життя сільських мешканців залишається на досить низькому рівні. Основними проблемами є низький рівень технічної та побутової оснащеності житлових та господарських приміщень; застарілі основні фонди; катастрофічний стан доріг; незадовільний стан транспортної та соціальної інфраструктури. Зокрема, за останні 10 років на 11,7% скоротилась кількість діючих за призначенням шкіл та кількість лікувальних закладів, розташованих у сільській місцевості. До 1943 року збудовано 14,3% житлового фонду сільських населених пунктів, з 1944 по 1970 роки – 50,6%, з 1971 по 1990 роки – 27,4%, тільки 7,7% складали будинки побудовані після 1991 року [4].
На нашу думку, відродження українського села, поліпшення соціально-економічного становища трудових ресурсів сільської місцевості – мають стати першочерговим завданням державної політики управління трудовим потенціалом суспільства та будуть слугувати запорукою забезпечення національної безпеки країни та фінансово-економічної безпеки суб’єктів господарювання на всіх економічних рівнях.
Список використаних джерел:
1. Зубрицька Я. О. Трудовий потенціал як фактор економічної безпеки суб’єктів на різних рівнях / Я. О. Зубрицька // Управління фінансово-економічною безпекою : монографія; за ред. А. В. Череп. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2011. – С. 259–264.
2. Бондаренко О .О. Фінансово-економічна безпека підприємства: теоретичний та практичний аспекти / О. О. Бондаренко, В. А. Сухецький // Ефективна економіка. – 2014. – № 10 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=3580.
3. Зубрицька Я. О. Характерні риси трудового потенціалу підприємств АПК Запорізького регіону / Я. О. Зубрицька // Зб. наук. праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). – 2012. – № 2 (18),том 1. – С. 152–160.
4. Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України: стат. зб. / відп. за випуск О. О. Кармазіна; Державна служба статистики України. – К.: «ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2014. – 187 с.