Єфімова С. А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ

ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Специфіка вітчизняного підприємництва, тільки підступає до освоєння інноваційного бізнесу, не дозволяє повною мірою (без відповідної адаптації) використовувати існуючі в розвинених країнах методики оцінки інноваційного потенціалу, оскільки багато загальновживані там показники інноваційної активності (обсяг витрат на власні та зовнішні дослідження і розробки, патентно-ліцензійні стратегії, витрати на придбання ліцензій та структура ліцензійних платежів, розміри і джерела позикового капіталу, динаміка охоплення основних і суміжних ринків і т.п.) або взагалі не відслідковуються вітчизняними підприємствами, або мають другорядне значення в порівнянні зі звичними для господарської діяльності показниками валових витрат, обсягів виробництва, прибутку і т.п.

А. Ніколаєв під інноваційним потенціалом розуміє систему факторів та умов, необхідних для здійснення інноваційного процесу. За основу оцінки стану інноваційного потенціалу приймаються можливості, якими володіє підприємство для власної інноваційної діяльності [1]. З урахуванням розглянутих підходів нами пропонується уточнена трактування, згідно з якою під інноваційним потенціалом підприємства слід розуміти його здатність досягати поставлених інноваційних цілей при наявних інтелектуальних, матеріально-технічних, кадрових та фінансових ресурсах, що обслуговуються відповідною інфраструктурою.

Значний вплив на розвиток інноваційного потенціалу підприємства роблять фактори ринкового середовища, найважливішим з яких є державна політика.

Слабкою ланкою у розвитку інноваційного потенціалу є відсутність ефективного організаційно-економічного механізму управління. Проведений аналіз дозволив виявити коло основних проблем управління інноваційним потенціалом підприємства [2]. Це:

• - нестача фінансових коштів, що обумовлює пошук джерел фінансування та раціонального використання наявних за рахунок обґрунтованості вибору перспективних напрямів інноваційної діяльності;
• - відсутність методики комплексної оцінки інноваційного потенціалу підприємства;
• - необхідність систематичного технологічного переоснащення виробництва сучасним обладнанням;
• - підвищена ризикованість, обумовлена високою невизначеністю результату;
• - відсутність необхідної інформації про потреби ринку в інноваційної продукції, про сучасні науково-технічні досягнення;
• - неефективна робота маркетингової служби;

Інноваційний потенціал підприємства включає в себе такі складові, як:

• - науково-дослідний потенціал (визначається чисельність персоналу, зайнятого в НДР і ДКР, витрати на НДР і ДКР, рентабельність власного капіталу);
• - техніко-технологічний потенціал (оцінюється стан обладнання, визначається рівень механізації і автоматизації виробництва);
• - кадровий потенціал (визначається частка витрат на навчання та підготовку персоналу, достатність промислово-виробничого персоналу для виконання виробничої програми);
• - фінансовий потенціал (оцінюється забезпеченість власними фінансовими коштами, можливість залучення позикових коштів, бюджетних коштів);
• - організаційно-структурний потенціал (оцінюється експериментальна база, наявність досвіду, проведення НДДКР, забезпеченість підприємства спеціалізованими підрозділами). Для успішної реалізації інноваційного потенціалу необхідні всі ці складові.

Сучасні уявлення про функції управління інноваційним потенціалом пов'язані з виділенням трьох груп функцій: первинні або базові, пов'язуючи і інтегрують (оперативні) функції.

На передній план виступають базові функції управління інноваційним потенціалом: планування, організація, контроль і мотивація.

На другий план серед функцій управління виступають зв'язують і інтегрують функції, до яких відносяться: управлінські рішення, комунікації, лідерство і керівництво [2, с. 77].

Кожна функція управління повинна мати своє відображення в методах управління інноваційним потенціалом. Функції планування та організації можуть розкритися в такому методі управління як трендвотчінга [3, с. 29], завдяки аналізу якого можна впровадити комплекс ефективних заходів дослідження стратегічних напрямків розвитку. Функція мотивації може розглядатися за допомогою методу реінженіринг, цей метод допоможе суб'єктам господарювання розглянути управління інноваційним потенціалом по-іншому, визначити оптимальний шлях стимулювання підвищення інноваційного потенціалу. Функція контролю, а також планування можуть знайти своє відображення в такому методі як контролінг, який вимірює відповідність отриманих результатів у порівнянні з поставленими цілями, планами та іншим.

Список використаних джерел:

1. Николаев А. Инновационное развитие и инновационная культура / А. Николаев // Вопросы культурологии. – 2006. – № 3. – С. 86–90.

2. Анискин Ю. П. Корпоративное управление инновационным развитием : монография / Ю. П. Анискин. – М. : Омега-Л, 2007. – 411 с. 

3. Бухонова С. М. Оценка эффективности и моделирование интеграционных подходов к активизации инновационной деятельности предприятия / С. М. Бухонова, Ю. А. Дорошенко // Экономический анализ: теория и практика. – 2007. –  № 9. – С. 8-19.