Галаган Д. В., к. е. н. Скрипник Н. Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

СУТНІСНО-ЗМІСТОВА ЕВОЛЮЦІЯ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ «ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ»

Розвиток наукової думки у соціально-економічній ситуації, пов’язаній з необхідністю переходу економіки з екстенсивного на переважно інтенсивний шлях розвитку, призвів до зміни поглядів на місце людського фактора у суспільному виробництві та до виникнення наприкінці 70-х рр. ХХ ст. категорії «трудовий потенціал».

Методологічна основа дослідження категорії «трудового потенціалу» була закладена в роботах представників класичної політекономії А. Смітта, Д. Рікардо. Даній проблематиці присвячено праці багатьох зарубіжних авторів XX ст. В контексті сучасних світових економічних трансформацій інтерес до проблем трудового потенціалу значно збільшився. У розробці теоретико-методологічних та прикладних аспектів цієї проблеми вагомий внесок належить таким вітчизняним вченим, як Д. Богиня, О. Грішнова, Б. Данилишин, М. Долішній, С. Злупко, А. Колот, Е. Лібанова, В. Онікієнко, Л. Шаульська та ін. В умовах трансформації вітчизняної економіки, зокрема проблема розвитку трудового потенціалу набуває особливого значення та формує нове, збагачене розуміння трудового потенціалу, що обумовлює поширення кола досліджуваних чинників та умов формування і використання трудового потенціалу.

Певний час категорії «трудові ресурси» та «трудовий потенціал» використовувалися як синоніми, хоча за своїм змістом і сутністю остання значно ширша [1]. Першим спробував розмежувати ці категорії радянський учений-економіст В. Г. Костаков: він розширив категорію «трудові ресурси», включивши в неї поряд із наявними потенційні ресурси, які лише у майбутньому зможуть стати складовою суспільного виробництва [2].

Різні наукові школи по-різному тлумачили категорію «трудовий потенціал». Але більшість учених-економістів схилялися до думки про необхідність урахування у процесі виробництва не стільки кількісного його забезпечення трудовими ресурсами, скільки їх якісної характеристики. С. М. Злупко та Й. І. Радецький виділяють три позиції науковців стосовно сутності трудового потенціалу: трудоресурсну, політекономічну, демографічну.

Трудоресурсний підхід відстоював В. В. Онікієнко, який вважав, що трудовий потенціал становить сукупність працездатного населення з відповідною професійно-кваліфікаційною підготовкою та здатністю застосовувати працю у народному господарстві з урахуванням її технологічної та технічної оснащеності [3]. З розвитком економічної думки таке трактування категорії «трудовий потенціал» виявилося звуженим. Політекономічний підхід відстоювали В. К. Врублевський, І. С. Маслова, В. М. Москвич, розглядаючи трудовий потенціал як сукупного працівника у його єдності з продуктивними силами, а трудові ресурси – як певну сукупність носіїв здатності до праці у межах суспільства, а їх чисельність – лише як кількісну характеристику трудового потенціалу [4]. Демографічний підхід уперше був викладений І. І. Лукіновим у його публікації про зв’язок між відтворенням і використанням трудового потенціалу, в якій було визначено роль і місце окремих поколінь у функціонуванні трудового потенціалу [5].

Трудовий потенціал як інтегральну оцінку кількісних та якісних характеристик економічно активного населення визначали Д. П. Богиня, О. А. Грішнов. Глибшу оцінку трудового потенціалу на регіональному рівні здійснив І. О. Джаїн, характеризуючи його як сукупну здатність економічно активного населення певної території забезпечити виробництво споживчих вартостей відповідно до потреб суспільства на даному етапі його розвитку у конкретних соціально-економічних і науково-технічних умовах». У цьому ж напрямі, але на рівні країни трудовий потенціал розглядає Л.М. Ільїч. Таке визначення є досить змістовним, але не враховує тієї частини населення, яка належить до економічно неактивного населення (учні, студенти денної форми навчання, пенсіонери, які одержують пенсії на пільгових умовах), але може бути зайнята у народному господарстві. Таке визначення не враховує і якісні характеристики населення.

Уперше категорія «трудовий потенціал» набула офіційного, тобто на державному рівні, трактування в указі Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року»: трудовий потенціал – це «сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стану здоров’я, психофізіологічних особливостей, освітнього, фахового й інтелектуального рівнів, соціально-етнічного менталітету) здатні та мають намір провадити трудову діяльність».

Трудовий потенціал слід визначати як інтегральну сукупність можливостей населення до трудової, у тому числі підприємницької, інноваційної активності як її суб’єктів. На нашу думку, саме такий підхід до визначення трудового потенціалу найбільш відповідає сучасним вимогам ринкової економіки.

Список використаних джерел:

1. Якуба К. І. Життєвий і трудовий потенціал сільського населення України. Теорія, методологія, практика : монографія / К. І. Якуба. – К. : ННЦ ІАЕ, 2007. – 362 с.

2. Трудовые ресурсы: социально-экономический анализ : колл. монография / под ред. В. Г. Костакова. – М. : Мысль, 1976. – 238 с.

3. Онікієнко В. В. Основні тенденції формування трудових ресурсів і зайнятості населення України у довгостроковій перспективі / В. В. Онікієнко // Міжвідомч. наук. збірник НАН та Мінпраці України. – К., 1998. – Вип. 8. – С. 8-57.

4. Трудовые ресурсы: эффективность использования : колл. монография / Маслова И. С., Москвич В. М., Косаев А. Г. и др. – М. : Наука, 1988. – 264 с.

5. Лукінов І. І. Економічні трансформації (наприкінці 20-го сторіччя) / І. І. Лукінов. – К., 1997. – 455 с. – (НАН України, Ін-т економіки)