Степура В. А., Власенко М. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ НА ТЕОРІЮ ОРГАНІЗАЦІЇ

Щоб досягти успіхів в будь-якій сфері, вкрай важливо організувати процес діяльності належним чином. Еволюція наукових поглядів на теоретичні основи побудови організацій як частини загальної науки про управління розроблялися на межі поєднання різних галузей знань – менеджменту, соціології, психології, юриспруденції антропології. Зміни об’єктивних умов функціонування органі­зацій, характерні для XX століття, внесли чимало нового в розвиток поглядів, наукових концепцій і управлінської практики. Це викликало до життя безліч різних поглядів, що об'єдналися в наукові школи, які вивчають закономірності побудови організацій.

Існує безліч теорій, які характеризують організацію з різних сторін. Теорії, які стверджують, що існує єдиний раціональний спосіб побудови організації, називаються універсальними. Теорії, згідно яким оптимальна структура може змінюватися від ситуації до ситуації в залежно від таких чинників, як зміна технології і зовнішнього середовища, називаються ситуаційними. Загалом тео­рії розрізняються також за способом їх розробки [1].

Ідеї та концепції, що утворюють класичну теорію організації, розроблялися багатьма вченими і практиками. До відомих авторів, які зробили основний внесок у розвиток головних розділів теорії організації, належать: Ф. Тейлор, Л. Гілбрет, Г. Гант, М. Вебер, Р. Лайкерт, Г. Саймон, І. Ансофф.

Наукове управління – основоположною передумовою цього напрямку класичної теорії є те, що робота повинна вивчатися за допомогою наукових методів. Згідно Ф. В. Тейлору, обов’язок управлінця – збирати та аналізувати дані з робочих місць, це є основою визначення найкращого способу організації праці. За допомогою ефективної організації праці загальний результат збіль­шиться, а частка кожного учасника може збільшуватися без скорочення частки інших.

А. Файоль – представник напрямку адміністративної теорії організації. А. Файоль першим розглядав організацію як самостійного об'єкта дослідження, виділяючи наступні принципи управління: спеціалізація праці, єдність мети і керівництва, принцип співвідношення централізації і децентралізації, принцип влади і відповідальності, принцип ланцюга та принцип кінцевого результату, який визначає бажані характеристики організації.

Бюрократична теорія організації – теорія створена Максом Вебером, яка гарантує передбачуваність поведінки працівників. Дана структура організації робить можливим високий рівень обліку результатів для керівництва. Сутність теорії зводитись до того, що всі завдання повинні бути спеціалізовані, вико­навець несе відповідальність за їх виконання; кожна офіційне особа повинна вести справи, дотримуючись чіткої дистанції з підлеглими.

Ренсіс Лайкерт – представник школи організаційної поведінки, у своїх до­слідженнях показав, що ефективна та організація, яка спонукає керівника зосе­ре­дити головну увагу на прагненні створити ефективну робочу групу з високо­продуктивними цілями. У цій теорії припускається, що організація будується на людських мотиваціях [2].

Теорія адміністративної поведінки – Г. Саймон у своїх роботах досліджу­вав процеси впливу встановлених цілей на раціональну поведінку в організа­ціях. Критично ставлячись до класичної школи, він запропонував концепцію «адміністративного працівника», який переслідує власні інтереси, але не завжди знає, які вони, схильний прийняти адекватне рішення, а не оптимальне. Дана теорія робить акценти на важливості правил у підтримці раціональної поведінки всередині організації.

Універсальна теорія формування організацій, так звана теорія Гласіер, ви­діляє співіснування чотирьох підсистем (виконавча, апеляційна, законодавча, представницька) у кожній організації, кожна з яких виконує виняткові функції, і в той же час вони частково взаємодіють одна з одною. Концепція наванта­ження часу визначає рівень навантаження для виконання роботи. Характер роботи змінюється, якщо рухатися вгору по ієрархії [1].

У другій половині ХХ ст. американський вчений Ігор Ансофф висунув ряд нові ідеї розвитку організаційних структур управління. Розповсюдженим став динамічний підхід, основна увага в ньому зосереджується на аналізі зв’язків організації з середовищем, в якому вона діє.

Можна виділити три фази фундаментальних змін в організаціях: перша – відділення управлінських функцій від власників і перетворення управління в про­фесію; друга – поява командно-адміністративних організацій з високим рів­нем централізації; третя – створення організацій з переважанням горизон­таль­­них структур, інформаційних технологій, заснованих на широкому вико­рис­­танні спеціальних знань і системних методів прийняття рішень.

Сучасні напрями теоретичних розробок орієнтуються на новітні технології. Зараз співробітництво дедалі більше витісняє конкуренцію, що підтверджується появою нових форм організацій: альянсів, віртуальних та інтелектуальних. Тео­рія альянсів заснована на інтеграційних процесах в управлінні, що орієнто­вані на більш ефективне використання всіх видів ресурсів, приводять до появи різно­манітних форм горизонтального об’єднання організацій. Утворюються плоскі організаційні ієрархії навколо основних процесів, що мають специфічні цілі [1].

Треба зазначити, що багатолітні дослідження світових науковців є могут­ньою основою для створення дієвих сучасних теоретичних узагальнень про ефек­тивну організацію діяльності. Сучасна корпоративна модель організації перед­бачає розширення кооперації серед постачальників, покупців та конку­рен­тів, і тим самим зміщує уявлення про межі організації. На сучасному етапі по­будо­ви організації діяльності особлива увага приділяється проблемі всебічного розвитку людських ресурсів.

Список використаних джерел:

1.       Мільнер Б. З. Теория организации : учебник для вузов / Б. З. Мильнер. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Инфра-М, 2000. – 480 с.

2.       Богатирев М. Организационная культура предприятий / М. Богатирев. – М. : Проблемы теории и практики управления, 2005. – С. 104–111.