Бихкало К. Ю.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ВИДИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ПЕРЕДУМОВИ ЩОДО ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ

Сьогодні економічний стан України характеризується занепадом галузей ви­роб­ництва, які багато років тому були основою бюджету, таких як сільське госпо­дарство, машинобудування, легка промисловість. Що саме трапилося з цими галу­зями протягом 2000-х років досить складне питання і не є предметом дослідження. Хоча на нашу думку, причини та дії через які все це трапилося й досі будуть впли­вати на функціонування підприємств в Україні [1].

В наш час є багато проблем в сільському господарстві, зокрема, технічного і со­ціального характеру, проблема збуту, недостатнього обсягу інвестицій, збіль­шен­ня податку на землю, незадоволеної потреби в інноваціях тощо. Всі перерахо­вані проблеми дуже важливі, але усі вони вирішуються на рівні Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Від самих фермерів майже нічого не залежить. Ми вважаємо, що частковим вирішенням цієї проблеми є диверсифікація сільськогосподарського виробництва. Адже рішення використовувати її чи ні, залежить тільки від ке­івника. Диверсифікація не є панацеєю від усіх проблем, але деякі з них можуть бути вирішені за її допомогою.

Диверсифікація – це одночасний розвиток декількох не взаємопов'язаних технологічних видів виробництва і (або) обслуговування, розширення асортименту вироблених виробів і (або) послуг.

Диверсифікація виробництва в сільському господарстві, з огляду на специ­фі­ку цієї галузі, має свої істотні особливості, що зумовлює необхідність застосу­ван­ня принципово нового підходу до визначення її напрямів (форм) і видів порів­ня­но з традиційними. Виправдано, зокрема, виділяти за критерієм сфери здійснення три форми диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову [2].

Маркетингова – створення підприємством власної торгівельної мережі, вико­ристання великої кількості маркетингових способів просування продукту на ринок, організація післяпродажного обслуговування. Фінансова – здійснення підприєм­ством різних видів довгострокових та короткострокових фінансових вкладень. Виробнича – збільшення видів виробництв у господарстві і (або) розширення асортименту продукції.

У свою чергу, виробнича диверсифікація поділяється на галузеву та продук­тово-асортиментну. Галузева диверсифікація характеризує збільшення видів виробництв, пов’язаних або ні між собою. Вона поділяється на горизонтальну та вертикальну диверсифікацію. Якщо виробництво пов’язане одне з іншим (на­приклад, коли добуте зерно під час збиральної кампанії врожаю, переробляється та перенаправляється на корма для тварин), така диверсифікація називається горизонтально інтегрованою, але коли ці галузі вже діють автономно одна від іншої, тоді – горизонтально не інтегрованою.

Коли диверсифікація пов’язана з розширенням галузі, яка виконує, на­прик­лад, збутову функцію (мережа магазинів тощо) та реалізує безпосередньо продук­цію підприємства, вона є вертикально інтегрованою. У варіанті, де вони взагалі не пов’язані, – вертикально не інтегрованою.

Залишається тільки продуктово-асортиментна диверсифікація. Розширення асортименту продукції за умови виробництва на одних і тих же засобах вироб­ництва, також тим самим складом робітників (не потребується здобуття нових професійних навичок робітниками чи підвищення їх кваліфікації). У свою чергу, продуктово-асортиментна диверсифікація може бути: класичною – в межах однієї номенклатури продукції та специфічною – розвиток підгалузей у межах однієї галузі сільськогосподарського виробництва.

У диверсифікації є низка переваг та недоліків. По-перше, вона дає змогу уп­равління ризиками. За умови погіршення кон’юнктури ринку по одному продукту, підприємство може перекрити ці збитки за рахунок реалізації іншого продукту.

По-друге, підприємство повніше використовує свої ресурси (матеріальні, тру­дові, землю). Завдяки цьому є можливість пом'якшити сезонність виробництва, підвищити зайнятість робітників, отримати додатковий прибуток від своєчасної галузевої маневреності, швидше нарощувати обсяги виробництва таких видів продукції, на які є попит і формується краща ціна, а також частково скорочувати виробництво інших видів продукції, на яких проявляється несприятлива кон'юн­к­тура ринку.

І по-третє, використання інтегрованої диверсифікації (вертикальної чи гори­зон­тальної) дає значний синергетичний ефект, за рахунок чого можна підвищити ефективність функціонування сільськогосподарського підприємства.

Але у той самий час диверсифікація несе певні загрози: розпорошення ре­сурсів підприємства (під час розвитку напрямків диверсифікації); втрата ефекту масштабу виробництва; ускладнення управління диверсифікованим підприємством порівняно із не диверсифікованим; збільшення чинників впливу зовнішнього і внутрішнього характеру (підвищення прийняття недостатньо обґрунтованих рішень) тощо.

Тому, беручи до уваги усі перечисленні аргументи щодо переваг та загроз диверсифікації, підприємство має самостійно вирішити, до якого рівня варто диверсифікувати виробництво. При цьому варто враховувати зовнішнє середо­вище, розміри підприємства, фізичний стан господарства [3]. Аграрні підприємст­ва мають враховувати не лише плюси і мінуси диверсифікації виробництва, а й співвідношення галузей і тісно пов’язаний з ним ризик порушення фінансової стабільності.

Список використаних джерел:

1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: інформ.-аналіт. зб. / за ред. П.Т. Саблук. – [вип. 5] – К. : ІАЕ УААН, 2002. – 647 с.

2.  Андрійчук В. Г. Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. – К. : КНЕУ, 2002. – 624 с.

3. Інститут Аграрної Економіки: Актуальні питання АПК: позиція Інституту [Елект­рон­ний ресурс]. – Режим доступу : http://www.iae.org.ua/presscentre/agroproblem.html