Бокова З. Ю., д. е. н. Хамініч С. Ю.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ
ДО ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Серед багатьох проблем, які постали перед господарським механізмом України в умовах міжнародної інтеграції, в першу чергу, потребує увагу питання набуття українськими підприємствами конкурентоспроможності на всіх світових ринках.
Управління конкурентоспроможністю на рівні підприємства – це сукупність заходів по систематичному вдосконаленню виробу, пошуку нових каналів його збуту та поліпшення післяпродажного сервісу.
Конкурентоспроможність підприємства є одним із основних критеріїв оцінки ефективності його діяльності. Це його здатність забезпечувати вищу ефективність виробництва у порівнянні з конкурентами в довгостроковій перспективі. Очевидно, що конкурентоспроможність є результатом діяльності усіх підрозділів підприємства в усіх напрямах виробництва та його обслуговування.[1]Враховуючи досить значну кількість різноманітних методів, вважаємо доцільним систематизувати їх у вигляді декількох груп.
Окрема група методів оцінки конкурентоспроможності підприємства складається с матричних методів:
– матриця «зростання/доля», розроблена компанією Boston Consalting Group (БКГ) (найбільш конкурентоспроможні – ті, що займають велику частину на швидко зростаючому ринку);
– матриця «привабливість галузі/позиція в конкуренції», яку створила компанія General Electric (згідно цієї моделі, найбільший рівень конкурентоспроможності мають підприємства з більш сильними позиціями в конкуренції та ті, що працюють в найпривабливіших галузях).
Підхід на основі системи показників, що відображають ефективність підприємства використовувати ресурси. Концептуальна основа базується на твердженні М. Портера про те, що для підтримання конкурентоспроможності на високому рівні підприємство має дбати про повноцінне та ефективне використання своїх ресурсів [1]. Згідно з цим, конкурентоспроможність вимірюється визначенням продуктивності використання ресурсів – результат на одиницю витрачених ресурсів. В якості оцінки часто використовується показник рентабельності виробництва.
Бенчмаркінговий метод полягає в тому, щоб на основі дослідження виявити переваги та недоліки лідуючих підприємств і використати їх у своїй діяльності. Однак, застосовані заходи не завжди є сприятливим для всіх, оскільки треба враховувати власні комерційні особливості.
Більш повна оцінка конкурентоспроможності досягається методами, які базуються на теорії ефективної конкуренції. Тобто, конкурентоспроможні підприємства – ті, в яких найкращим чином організовано виробництво, збут продукції та ефективно проводиться управління фінансами. В якості прикладу можна привести методику консультаційної американської фірми «Дан енд Брендстрит», яка передбачає розрахунок трьох груп показників[2]:
– матриця «зростання/доля», розроблена компанією Boston Consalting Group (БКГ) (найбільш конкурентоспроможні – ті, що займають велику частину на швидко зростаючому ринку);
– матриця «привабливість галузі/позиція в конкуренції», яку створила компанія General Electric (згідно цієї моделі, найбільший рівень конкурентоспроможності мають підприємства з більш сильними позиціями в конкуренції та ті, що працюють в найпривабливіших галузях).
– показники ефективності виробничо-збутової діяльності;
– показники стану виробничої сфери діяльності;
– показники фінансової діяльності.
Є також комплексні підходи, які класифікуються дослідниками за двома напрямами: ті, які засновані на окремих показниках конкурентоспроможності, а також ті, що передбачають розробку зведеного показника. В рамках цього підходу виділяються концепції, які базуються на наборі показників [3]:
– концепція представлена в працях І.Н. Гречникової [3], яка виділяє наступні показники: конкурентоспроможність продукції та ефект від реалізації; відношення вартості реалізованої продукції до її кількості; відношення прибутку до загальної вартості продаж; відношення загальної вартості продаж до вартості матеріально-виробничих запасів; відношення загальної вартості продаж до вартості нереалізованої продукції; відношення суми дебіторської заборгованості до загального обсягу продаж.
– концепція за А.Оливье, А.Дайян, Р.Урсе [3] базується на вивченні сильних та слабких сторін підприємства за допомогою багатокутника конкурентоспроможності за вісьмома основними критеріями: якість, фінанси, ціна, торгівля, обслуговування, зовнішня політика, підготовка перед продажем, концепція товару.
Отже, розглянуті підходи кардинально відрізняються, за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності. Наразі відсутня загальноприйнята методика оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства, тому кожному підприємству необхідно визначити, яка система оцінювання буде для нього доцільною з урахуванням становища підприємства у галузі, цілей функціонування та наявних ресурсів.
Список використаних джерел: