Коваль Л. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ФАКТОРИ ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ

ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

У зв'язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним дина­мічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію з зовнішнім середо­вищем і забезпечення високої якості реалізації, важливо визначити, які саме факто­ри обумовлюють розвиток його елементів і впливають на їхню збалансованість і ефективність використання. Очевидно, що в основі побудови системи цих факто­рів повинен лежати принцип сфери впливу на елементи потенціалу, відповідно до якого усі фактори можна класифікувати на зовнішні, внутрішні та динамічні здібності відносно формування та розвитку потенціалу [1; 2].

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил і т. ін. Такими заходами, як правило, виступають податкові, про­центні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил.

До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу, якими ке­руються на підприємстві, моральні цінності й амбіції керівників, а також загально­прийняті в рамках підприємства цінності та культура. Так, наприклад, формування потенціалу компанії Hewlett-Packard спирається на наступні базові цінності: «довіра і повага працівників, забезпечення клієнтів товарами та послу­гами вищої якості, одержання прибутку та дотримання інтересів акціонерів, відмова від довго­строкових фінансових зобов’язань для розвитку компанії, особиста ініціатива, колективна праця».

Рішення щодо формування потенціалу орієнтовані на майбутнє і тому ба­зуються на попередніх умовах розвитку релевантних факторів, тобто певних передумовах. Особливе значення мають передумови, які визначаються потребами клієнтів і впливають на якість «виходу», пріоритет якого в процесі формування потенціалу був визначений вище.

Матеріальною основою потенціалу підприємства є фінансові ресурси, відоб­ражені в його балансі, а величина сукупного потенціалу є результатом спільних зусиль з реалізації його елементів, який залежно від інтересів власників може бути виражений або потенційним прибутком, що залишається в розпорядженні під­приємства, або його вартістю. Оптимізація структури величини сукупного потен­ціалу припускає виділення проміжних рівнів узагальнення потенційних можли­востей підприємства. Нижнім рівнем є виробничий потенціал, який формується як результат використання і взаємодії техніко-технологічного, інформаційного, інфра­структурного, організаційного, кадрового елементів, а результатом його реалізації є фактичний і потенційний обсяг виробництва продукції. Сполучною ланкою між нижнім виробничим і загальним інституціональним рівнями виступає ринковий потенціал, який формується як результат прояву компетенцій вироб­ниц­т­ва та активності підприємства, необхідних для задоволення потреб ринку в пев­ному обсязі продукції в умовах існуючого маркетингового середовища. Резуль­та­том реалізації ринкового потенціалу є фактичний і потенційний обсяг продажів [3].

Головна складність аналізу процесів формування потенціалу підприємств полягає в необхідності дослідження всіх компонентів у взаємозв'язку та динаміці. Отже, закономірності формування та розвитку потенціалу не можуть бути розкриті через ана­ліз його складових та комплекс зв'язків між ними. При формуванні потенціалу сучасних підприємств слід враховувати фактор розташування, який відіграє вирішальну роль у певних сферах бізнесу (наприклад, туристичному, підприємствах ринкової інфраструктури). Як правило, за таких умов організацію орієнтовано на надання стандарт­них послуг широкому колу споживачів за допо­могою традиційних технічних засобів з використанням звичайних матеріалів, а вибір такої організації споживачем здійснюється на підставі його міркувань щодо територіальної віддаленості, рівня якості стандартних послуг та інших (можливо, й неформальних) чинників[4].

У цілому проблема територіального розташування підприємства розв'язується з урахуванням: 1) витрат на поставку сировини; 2) витрат на збут готової про­дукції; 3) специфіки технологічного процесу. Останнє обумовлює і конкретне місце розташування підприємства – ближче до споживача чи до постачальника сиро­вини. Оптимальним місцем розташування підприємства буде таке, котре забез­печить найліпший компроміс між перевагами та недоліками цих основних факторів.

Список використаних джерел:

1. Берегович М. Необхідність та шляхи переходу закладів соціокультурної сфери до роботи на принципах самофінансування / М. Берегович // Науковий вісник ВДУ. –1997. – № 8. – С. 63–66.

2. Большой экономический словарь / под ред. А. И. Азрилияна. – 5-е изд., доп. и перераб. – М. : Институт новой экономики, 2002. – 1280 с.

3. Яременко О. Л. Равновесие в экономической системе переходного типа: предпосылки, механизмы, управление / под ред. О. Л. Яременко. – Х. : НУА, 2004. – 416 с

4. Матюх С. А. Формування концептуальних засад ефективності діяльності вищих на­вчаль­них закладів / С. А. Матюх// Економічний часопис-ХХІ. – 2013. – №5–6. – С. 82–85.