К. е. н. Приходченко Т. А.

Національний транспортний університет, м. Київ (Україна)

 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Розвиток конкурентоспроможності економіки тієї чи іншої держави зазвичай спирають на головні постулати ліберальної економіки. Її модель дозволяє краще всього стимулювати розвиток як особистості в цілому, так і бізнесу зокрема. Немає сенсу критикувати цей підхід, тому що він сповідується чи не всіма державами, успішними в своєму економічному розвитку. До того ж провідні кредитори світу спираються на цю модель. Діяльність МВФ, СБ, ЄБРР та інших міжнародних фінансових організації є яскравим тому прикладом.

Однак соціальні особливості історії України та її структура економічного потенціалу вимагає доповнення цього підходу необхідністю приділення великої уваги деяким секторам і кластерам вітчизняної економіки. При цьому коректне впровадження даного підходу ніяк не вплине на стійкість ліберальних основ економіки України. Отже, якою повинна бути українська модель економіки?

Питання розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки Украї­ни повинні групуватися, принаймні, в 3-х блоках:

1. Розвиток малого та середнього бізнесу. У сучасних, більш або менш роз­винених країнах даний сектор економіка є чи не головним чинником соціально-економічної стабільності суспільства. Він відіграє дуже важливу роль і в розвитку демократії суспільства. Саме тому в США (колиска ліберальної моделі економіки), ЄС і в багатьох інших країнах створені і вже багато років працюють спеціальні системи регулювання малого та середнього бізнесу. В Україні такої системи немає… Отже, розвиток малого та середнього бізнесу та його підтримка з боку дер­жави не можуть не бути важливою складовою підвищення конкурентоспро­можності економіки України.

2. Розвиток конкурентних переваг. Українська економіка є активним суб'єк­том світового ринку. Кілька важливих тому прикладів:

2.1. За даними державної служби статистки України, лише аграрний сектор і ГМК заробили на світових ринках в минулому 2014 р. (не в кращому році) майже 25 млрд дол. США. Мова йде про те, що сальдо зовнішньої торгівлі України товарами агропромислового та гірничо-металургійного комплексів є позитивним і склало саме цю величину [1].

2.2. Крім того, сектор інформаційних технологій (ІТ) України за міжнародним оцінками вже займає 5-е місце в світі. Ще кілька років тому ми були на 10-му місці. Сальдо експорту-імпорту ІТ-послуг складає кілька млрд. дол. (за даними НБУ найбільшу питому вагу в структурі експорту послуг України за 2014 р. займають транспортні послуги – 5978 млн дол. США, друге місце роз-діляють подорожі – 1612 млн дол. США і комп’ютерні та інформаційні послуги – 1598 млн дол. США). Крім того, розвиток ІТ-послуг – це шлях в високоефективне та грамотне суспільство. Отже, створення сприятливих умов для розвитку ІТ не може не бути важливим завданням для підвищення конкурентоспроможності нашої держави [2].

2.3. Левова частка українського експорту-імпорту товарів і транзитних пере­везень здійснюється морським транспортом – найдешевшим видом транспорту. Навіть у минулому кризовому 2014 році через українські порти було відправлено та отримано майже 150 млн тонн вантажів. Але… тільки 10-15% цих обсягів було відправлене-доставлено українськими судновласниками. На інших заробляли іно­земці. Мова йде про обсяги в десятки млрд. дол. США. Україна має значні потуж­ності для розвитку водного транспорту, які сьогодні використовуються незадо­вільно. Мова йде про суднобудування і судноремонті роботи. Треба створити належні регуляторні умови для їх відновлення та розвитку власного потужного морського транспорту.

Зауважимо, що провідні країни світу мають спеціальне регулювання АПК (США і ЄС), водного транспорту (Південна Корея і Японія), інформаційних техно­логій (Індія). В Україні його немає…

Надмірне регулювання заважає розвитку бізнесу і є зайвим тягарем для біз­несу (насамперед – для малого та середнього). У багатьох аспектах державне регу­лю­вання є пережитком планової економіки радянських часів.

Для реалізації ініціатив із дерегуляції, наприклад, в аграрній галузі у Мініс­терстві аграрної політики та продовольства України була створена робоча група «Дерегуляція у агропромисловому комплексі». Робоча група разом із вісьмома іншими розробляє Стратегію розвитку сільського господарства та сільських те­риторій 2015-2020.

В сучасних умовах необґрунтоване регулювання може мати наступні форми: витрати на адміністративні процедури, переважно найменша проблема з усіх; хабарі, які платять за вчасне впровадження багатьох дозвільних документів; затримки товарів на шляху постачання через процедурні вимоги можуть призвести до їх псування; монополізація – часто регулятивні заходи держави використо­вуються для незаконного усунення конкуренції на користь окремих осіб; втрати інвестиційної привабливості економіки.

Крім того, протягом останнього десятиліття спостерігається стійка тенденція серед розвинених країн (саме вони є джерелом прямих іноземних інвестицій) сприяти боротьбі з корупцією у третіх країнах. Західні компанії можуть зіткнутися із значними штрафами у своїй країні, навіть якщо їх дочірні компанії були зв’язані з хабарництвом у третіх країнах.

Найкращим способом боротьби із зайвим регулюванням є його скасування. Однак, якщо скасування неможливе в принципі, дуже важливою є децентралізація процедур, що дозволить уникнути так званої «вертикальної інтеграції» корупції.

Дерегуляція економіки безпосередньо впливає на умови ведення бізнесу. На сьогодні Україна займає 96-те місце у рейтингу за легкістю ведення бізнесу, і найближчим часом уряд ставить за мету потрапити у топ-50. [3]

Однак дерегуляція може мати й певні ризики. Так, Грузія є країною, яку найчастіше наводять як приклад успішної дерегуляції – скасування державних регуляторів мало досить швидкі результати, які дали поштовх для розвитку під­при­ємництва у країні. Однак одним із негативних наслідків тотальної дерегуляції у Грузії стало фактичне блокування доступу грузинської продукції до ринків ЄС. Такий сценарій є неприпустимим для України, яка знаходиться у процесі імпле­ментації Угоди про асоціацію із ЄС та створення Зони вільної торгівлі. Тому без активної участі громадянського суспільства, експертів, аграріїв та підприємців дерегуляція не спрацює, адже її сутність – не у простому скасуванні всього, а у створенні умов для саморегуляції ринку на засадах прозорих ділових стосунків та справедливої конкуренції.

Отже, підсумуємо: дерегуляція аграрної галузі є передумовою покращення ведення бізнесу та успішного реформування сільського господарства України. Однак дерегуляція, як і будь-яка ініціатива, має проводитися з урахуванням особливостей українського ринку, вимог до харчової та продовольчої безпеки і відпо­відати стандартам ЄС. Щодо розвитку ГМК України, то враховуючи вели­чезні поклади природного сировини, наявний досвід і достатньо потужні вітчиз­няні підприємства, вкрай необхідно створити вільні економічні зони для забезпе­чення стабільного та швидкого розвитку даного комплексу.

3. Прискорене впровадження електронного управління. Адже саме воно може забезпечити достатньо ефективну боротьбу з корупцією, яка де-факто послаблює та руйнує наше суспільство – історія формування управлінських рішень органами влади буде зберігатися на серверах, що радикально обмежить корупційні витівки чиновництва. Крім того, в рази скоротиться час підготовки і прийняття управ­лінських рішень і буде забезпечена необхідна колегіальність.

 

Список використаних джерел: