Римарук І. С., к. е. н. Рожков В. О.
Запорізька державна інженерна академія (Україна)
Формування конкурентних переваг на підприємстві
Важливою складовою механізму ринкової економіки є конкуренція. Конкуренція – економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Добросовісна конкуренція сприяє розвитку та успіху підприємства. Проте існує і недобросовісна конкуренція, яка може призвести підприємство до банкрутства. Згідно з статистикою, кількість підробок у світі становить від 5 до 7 відсотків від загальної кількості виробів, що зумовлює збитки на суму 200–300 млрд євро на рік [1].
В економічній літературі приділяється значна увага проблемам забезпечення конкурентних переваг підприємств.
Фундаментальні дослідження, пов’язані безпосередньо з розробленням теорії порівняльної переваги, належить М. Портеру, який трансформував її в теорію конкурентних переваг організації і продуктів на мікрорівні. Він відмовився від спроб знайти фактори виробництва, які забезпечують конкурентну перевагу тому чи іншому суб’єкту, і дійшов висновку, що вона формується завдяки продуктивності використання ресурсів усіх видів. Отже, проблема пошуку конкурентних переваг зводиться не до наявності певного ресурсу у виробника, а до ступеня ефективності використання всіх видів ресурсів [2].
Досвід найбільш економічно розвинених і конкурентоспроможних країн світу показує, що одним з головних елементів управління конкурентоспроможністю підприємства є оцінка її рівня. Єдиного підходу до оцінки конкурентоспроможності підприємства у дослідників не існує, як немає і єдиного алгоритму.
Аналіз конкурентної позиції базується на дослідженні конкурентного середовища підприємства, що дозволяє впорядкувати діяльність підприємства в найбільш ефективному напрямі за умов оптимізації співвідношення інноваційного потенціалу підприємства з ринковим попитом. Тобто привести систему на певний проміжок часу до рівноваги.
У процесі проведення аналізу зазвичай застосовуються такі прикладні прийоми і методи: STEP-аналіз, SWOT-аналіз, SPACE-аналіз, GAP-аналіз, метод аналізу LOTS, PIMS-аналіз, вивчення профілю об'єкта, модель GE/McKinsey, система 111-555.
При порівнянні конкурентних позицій фірм галузі використовують концепцію стратегічних груп. Класифікація фірм за стратегічними групами виробляється на основі складання карти стратегічних груп. Цей аналітичний підхід пов'язує аналіз галузі в цілому й оцінку положення кожної фірми окремо. Він особливо ефективний у тому випадку, коли в галузі діє так багато конкурентів, що вивчити кожного з них немає змоги.
Виявивши і оцінивши основних конкурентів, компанія повинна розробити конкурентні стратегії, за допомогою яких вона зможе отримати та утримувати конкурентну перевагу, запропонувавши товари вищої споживчої цінності.
На підприємстві необхідним є формування «стратегічного набору» (система стратегій різного типу на певний відрізок часу), що відбиває специфіку функціонування та розвитку суб’єкта, рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі.
Трьома основними конкурентними підходами при розробці ділової (конкурентної) стратегії є: прагнення стати виробником із низькими витратами; досягнення диференціації, заснованої на таких перевагах, як: якість, показники роботи, обслуговування, стиль, технологічна перевага, висока цінність; концентрація уваги на невеликій ніші на ринку шляхом якісного виконання роботи порівняно з конкурентами і задоволення специфічних потреб покупців.
Отже, конкурентна перевага – це результат власної ініціативної діяльності суб’єкта господарювання, що впливає на рівень конкурентоспроможності товарів та послуг за допомогою особливості та унікальності продукції, яка регулюється рядом законодавчих актів про захист прав споживачів, правове регулювання інтелектуальної власності, захист економічної конкуренції та іншими економічними механізмами.
Список використаних джерел:
1. Журнал «Віче» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal
2. Науковий вісник ЧДІЕУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nvisnik.geci.cn.ua/ pdf/2010/nv_3/gerasymchuk.pdf
3. Міщенко А. П. Стратегічне управління : навч. посіб. / А. П.Міщенко. – 2-ге вид. – Дніпропетровськ : Вид-во ДУЕП, 2007. – 332 с.