К. е. н. Сомов Д. О.

Донбаський державний технічний університет, м. Лисичанськ (Україна)

СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА

НА ОСНОВІ СТІЙКИХ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ

Функціонування ринкової економіки базується на засадах конкуренції суб’єктів господарювання. Саме процес конкуренції забезпечує відбір економічних агентів з найбільш пристосованим до поточних умов ведення бізнесу комплексом конку­рентних переваг. Набуття конкурентних переваг може відбуватися во всіх сферах взаємодії підприємства з контрагентами: на ринку ресурсів з покупцями ресурсів за найбільш цінні активи та фактори виробництва та з продавцями у площині ціноутворення; на ринках збуту власної продукції з покупцями у сфері визначення ціни та з виробниками аналогічної продукції за ринки збуту; у сфері трансформації ресурсів у продукт з іншими виробниками за найбільш ефективне здійснення техно­логічних, організаційних та бізнес-процесів. За умов самоокупності госпо­дарської діяльності тривале та ефективне функціонування та розвиток підпри­єм­ства можливе лише за наявності стійких конкурентних переваг, що генерують прибутки, норма яких перевищує середній по галузі або на ринку рівень.

За інших умов власникам підприємства економічно доцільно перевести ка­пітал на ринки та у види діяльності з більш високою нормою рентабельності власного капіталу підприємства.

Конкурентні переваги є такими, що змінюються з часом в наслідок протікання процесів конкуренції та розвитку підприємств-конкурентів. Тому для суб’єктів господарювання дуже важливим залишається розуміння механізмів формування, збереження та оновлення стійких у часі конкурентних переваг. За своєю суттю кон­курентні переваги представляють собою кінцевий результат використання дже­рел конкурентних переваг, якими є стратегічні активи підприємства. До складу цих ак­тивів потрібно віднести такі, що є цінними, рідкісними, ускладненими для імі­тації та зміщення, а також мають забезпечувати генерацію однієї з форм ренти [1]. Це дуже відрізняється від тлумачення ресурсів та активів, як факторів вироб­ниц­тва, які є розповсюджені та широко доступні на ринку та не є диференційо­ваними за рівнем продуктивності, цінності для споживача та іншими характерис­ти­ками. Таке розуміння стратегічних активів, важливих для розвитку підприємства, пред­ставлено теоретиками ресурсного підходу до стратегії.

Диференціацію на фактори виробництва та ресурси (стратегічні активи) та дина­мічні організаційні здібності, як особливий різновид стратегічних немате­ріальних активів, запропонували Д. Дж. Тіс, Г. Пізано та Е. Шуен [2], заклавши підґрунтя для розвитку концепції динамічних організаційних здібностей в страте­гічному управлінні підприємствами.

Особливістю ресурсного підходу до стратегії розвитку підприємства полягає у пріоритеті внутрішніх організаційних чинників перед галузевими, як у Майкла Портера [3; 4, с. 123].

Слід зазначити, що низка емпіричних досліджень, зокрема і дослідження Майкла Портера, підтверджують саме пріоритет ендогенних чинників над екзоген­ними у впливі на рівень рентабельності власного капіталу підприємства.

Щодо економічних джерел та механізмів формування стійких конкурентних переваг та їх взаємозв’язку із підвищеними прибутками, існують пояснення для різних видів стратегічних активів.

Так, традиційна ресурсна концепція вбачає джерела формування стійких конкурентних переваг в конкуренції за найбільш цінні, рідкісні за своєю природою та ускладнених для імітації або заміни субститутами ресурси. Це значною мірою збігається з умовами формування ренти Рікардо, яка за своєю природою утво­рюється через неоднорідність ресурсів та дефіцит найбільш ефективних з них [5]. Шлях формування стійких конкурентних переваг в даному випадку полягає в прид­банні на ринку стратегічних активів.

Концепція динамічних здібностей зосереджує увагу на можливості сфор­му­вати конкурентні переваги новатора та отримати квазі-ренту Шумпетера [6, с. 59]. Цей вид ренти є тимчасовий, оскільки в процесі імітації більш ефективного досвіду іншими конкурентами ці конкурентні переваги втрачають ринкову силу та відповідно зникає рента. Механізм підтримки квазі-ренти полягає у постійному розвитку підприємницьких здібностей організації. Можливий варіант трансфор­мації ренти Шумпетера у ренту Рікардо внаслідок патентування торгових марок, ноу-хау. Проте це досить обмежений захист цієї форми ренти.

Загалом найсильніший механізм «ізоляції» стійких конкурентних переваг на основі організаційних здібностей полягає в тому, що їх важко ідентифікувати та виокремити навіть їх організаціям-носіям. Це пояснюється тим, що організаційні здібності тісно пов’язані із неформальними та колективними знаннями персоналу організації, з їх специфічним досвідом взаємодії в умовах унікальної комбінації ресурсів та організаційної культури, та з унікальним історичним тривалим шляхом розвитку здібностей в межах конкретного підприємства. За таких умов ефективно перерозподілити цей вид активів через ринок не можливо.

Слід додати, що організаційні здібності можуть мати не тільки підприєм­ницьку форму з ідентифікації можливостей та ініціативної їх реалізації, але й управлінську в оптимізації організаційних, функціональних та бізнес-процесів підп­ри­ємства. Відповідно до економічної логіки рент для даного типу конку­рентних переваг доцільно використовувати квазі-ренти у трактовці Маршала, який вбачав можливість короткострокового формування ренти будь-якими факторами виробництва, які тимчасово мають певну перевагу над іншими. Для організаційних здібностей будь-якого типу зберігається механізм їх «ізоляції» для імітації конкурентами та процес підтримки їх ефективності внаслідок постійного розвитку та оновлення.

Використання моделі конкурентних сил М. Портера для пояснення фор­мування конкурентних переваг, де передбачено формування ренти Чемберліна, має пояснення і з позиції ресурсного підходу до стратегії. Взаємозв’язок позиції та ресурсів стає більш очевидним при розгляді процесу формування позиції підприємства в динаміці. Ринкова позиції не виникає сама по собі, вона з’являється внаслідок процесів акумуляції ресурсів, організаційних здібностей та відповідних їм конкурентних переваг різних видів в умовах конкуренції на ринку. Позиція фірми на ринку є результатом певного історичного розвитку акумульованих фірмою конкурентних переваг, а позиційні переваги виступають додатковими можливостями використання вже раніше набутого ресурсного потенціалу фірми в певних умовах конкуренції.

Таким чином, за допомогою теоретичного апарату ресурсного підходу до стра­тегії можна розкрити економічні джерела та механізми використання конку­рент­них переваг для забезпечення сталого функціонування та розвитку під­приємств.

Список використаних джерел:

1. Barney J. B. Is The Resource-Based «View» a Useful Perspective for Strategic Management Research? Yes / J. B. Barney // Academy of Management Review. – 2001. – N 26 (1). – P. 41–56.

2. Тис Д. Дж. Динамические способности фирмы и стратегическое управление / Д. Дж. Тис, Г. Пизано, Э. Шуен // Вестник С.-Петербургского ун-та. Сер. Менеджмент. – 2003. – № 4. – С. 133–183.

3.  Портер Майкл. Как строить стратегию на основе пяти конкурентных сил / Майкл Портер // Harvard Business Review Россия. – 2008. – Апрель. – С. 59–76.

4. Катькало В. С. Эволюция теории стратегического управления : монография / В. С. Кать­кало. – СПб. : Издат. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. – 548 с.

5. Чернявский С. В. Теоретические аспекты собственности на природные ресурсы / С. В. Чер­нявский, Е. В. Моргунов // Собственность и рынок. – 2004. – № 5. – С. 1–15.

6. Коллис Дэвид Дж. Корпоративная стратегия. Ресурсный подход / Дэвид Дж. Коллис, Синтия А. Монтгомери ; пер. с англ. Ю. Кострубов. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2007. – 400 с.