К. е. н. Добровольська О. В.
Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет (Україна)
ОЦІНЮВАННЯ ЗАСТАВИ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ
Одним із найпоширеніших у банківській практиці видів кредитного забезпечення є застава. Застава – це вид забезпечення кредитного зобов’язання, у силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання за кредитним договором одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Банк укладає з позичальником окремий договір застави, який є додатком до кредитного договору.
Відповідно до Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути [3]:
- майно та майнові права;
- майно, яке відповідно до законодавства України, може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення;
- майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Не можуть бути предметом застави [3]:
- національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
- вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;
- об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.
При передачі майна, майнових прав під заставу та їх відчуженні необхідно проводити незалежну оцінку. Обов’язкова незалежна оцінка об’єктів застави збільшує витрати на одержання кредиту тих позичальників, які раніше не користувалися послугами незалежних експертів.
Хоча, з введенням обов’язкової оцінки майна, яке передається під заставу, порядок встановлення вартості майна в договорі застави не змінився, оскільки законом передбачена обов’язковість використання вартості майна, визначеної в результаті проведення оцінки, в якості заставної вартості цього майна [2].
Заставну (ліквідну) вартість майна в договорі застави визначають сторони, які його укладають.
В банку встановлювати ліквідну вартість майна повинні спеціалісти, які мають кваліфікацію оцінювача. Оцінювач банку зможе об’єктивно перевірити звіт з оцінки майна незалежного оцінювача, а у випадку встановлення завищеної вартості майна здійснить власні розрахунки щодо визначення заставної (ліквідної) вартості майна.
Збільшення вартості об’єктів застави при проведенні незалежної оцінки здебільшого відбувається у зв’язку із відхиленням від методології оцінки заставного об’єкту. У випадку звернення стягнення на об’єкт застави, вартість якого завищено, можливість здійснення швидкої його реалізації в рахунок погашення зобов’язань боржника суттєво знижує. Аналіз багатьох звітів з оцінки майна незалежних оцінювачів, показує, що в них визначається ринкова, а не ліквідаційна вартість об’єкта оцінки. Основними факторами зменшення вартості майна при здійсненні застави можна назвати [1]:
- невизначеність кон’юнктури ринку на момент можливої реалізації об’єкта застави;
- ступінь зношеності об’єкта застави на момент можливої реалізації (незалежні експерти визначають вартість об’єкту на дату до укладення договору застави);
- витрати на тимчасове утримання об’єкту застави;
- витрати на підготовку майна до продажу;
- малий термін пошуку покупця та ін.
Виходячи з перелічених факторів банки зазвичай зменшують визначену ринкову вартість щонайменше на 30%, хоча не прораховане зменшення ринкової вартості є також не ефективним, тому доцільно було б використовувати при визначенні ліквідаційної вартості об’єкта застави запропоновану нами факторну методику. Дана методика дозволить банку об’єктивно оцінити заставну вартість об’єкта застави, та прослідивши динаміку визначити в середньому точніший відсоток, на який має коригуватися ринкова вартість.
Зміст факторної методики визначення ліквідної вартості об’єкта застави полягає в тому, що із всіх факторів, які впливають на розмір та структуру забезпечення виділяють найбільш значимі фактори, оцінюється ступінь їх впливу і виводиться залежність вартості забезпечення від виділених факторів.
Таким чином, банки повинні особливу увагу звертати на ліквідність предмета забезпечення, можливість оцінювання його вартості та швидкість реалізації, що забезпечить для кредитора мінімізацію ризиків неповернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитами позичальниками.
Список використаних джерел:
1. Петров Д. А. Кредитный риск-менеджмент как инструмент борьбы с возникновением проблемной задолженности / Д. А. Петров, М. В. Помазанов // Банковское кредитование. – 2008. – № 6. – С. 45–51.
2. Проектний аналіз: навч. посіб. / Рижиков В. С., Яковенко М. М., Латишева О. В. та ін. – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 384 с.
3. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua