К. е. н. Гернего Ю. О.
ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана» (Україна)
ФІНАНСОВИЙ КОМПОНЕНТ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ОКРЕМИХ КРАЇН
У сучасному суспільстві неодмінним атрибутом конкурентоспроможності економіки країни на міжнародних ринках інноваційної продукції є її стабільний інноваційний розвиток на основі систематичного залучення достатнього обсягу фінансових ресурсів. У різних країнах світу залежно від можливостей фінансування та пріоритетів інноваційного розвитку зроблено акцент на стимулювання механізмів залучення фінансових ресурсів, виникають характерні національні моделі фінансування інноваційного розвитку. Тому, актуальності набуває дослідження фінансових компонентів інноваційного розвитку для окремих країн.
На нашу думку, одним із найбільш ідеальних прикладів зарубіжних моделей фінансування інноваційного розвитку для України, з її банкоцентричною моделлю фінансового ринку, є приклад Німеччини. Німецькі банки сформувалися одними з перших у Європі. Крім того, згідно рейтингів журналу Global Finance, банки країни є одними з найбільш надійних та прибуткових у світі. Тому, у Німеччині у багатьох випадках саме банки надають допомогу корпоративним структурам, які мають стратегічне значення для економіки [1]. У світі «німецька» модель інвестиційного бізнесу отримала перевагу поширення, оскільки провідна роль банків на фінансовому ринку ставить підприємства під їх фінансовий контроль; банки, володіючи корпоративними акціями, можуть легко контролювати ефективність використання своїх кредитів і задовольняти потреби промисловості у доступних довгострокових позиках [2]. Тобто, німецькі банки здатні не лише формувати ефективну систему фінансування інноваційного розвитку, але й за її посередництвом стимулювати пріоритетні напрями інноваційної активності.
В свою чергу державні пріоритети інноваційного розвитку чи не найбільш вдало реалізуються у країнах Скандинавії, що зумовлює формування стабільної та динамічної системи державного фінансування інновацій.
Так, на відміну від багатьох інших розвинутих країн у Швеції практично не застосовується традиційна система податкового інвестиційного кредиту. Урядом країни розроблено механізм так званого «корпоративного оподаткування». Податкові пільги надаються виходячи з результативності ділової активності корпорацій, стимулюється створення сильного бізнесу на інноваційній основі. Участь держави у фінансуванні інноваційних проектів здійснюється за посередництвом «бізнес-ангелів», тобто підтримка надається на реалізацію інноваційних ідей, які сприятимуть якісному стрибку суспільства. Завданням держави є регулювання результативності використання інноваторами отриманих фінансових ресурсів [3]. У Норвегії згідно закону створено організацію «Innovation Norway», основною метою діяльності якої є підтримка розвитку підприємництва, яке має соціально-економічну цінність, підтримка під час створення регіональних можливостей для бізнесу та профілювання напрямів його активності у відповідності з світовими технологічними тенденціями, а також просування національних інновацій на міжнародному ринку [4]. Отже, для досягнення державних пріоритетів інноваційного розвитку ефективна сконцентрація на поєднання централізованого керування інноваційною активністю з можливостями децентралізованих фінансових установ.
Ефективною та комплексною є модель кредитування інноваційних проектів у США. У складі системи виокремлено державне регулювання інноваційної діяльності, фінансування інновацій за рахунок ресурсів спеціалізованих банків та небанківських фінансових установ, фінансування інновацій за рахунок ресурсів універсальних банків та небанківських фінансових установ. Окремі фахівці зауважують, що стрімкий інноваційний розвиток країни відбувся за рахунок дії закону про розвиток новаторських досліджень для дрібного бізнесу, згідно з яким всі відомства федерального уряду зобов’язані частину інвестицій (1,25 %) резервувати для надання субсидій і замовлень дрібному венчурному бізнесу. Уряди штатів, у свою чергу, створювали спеціальні фонди (партнерства) для підтримки венчурного підприємництва, що передбачали для венчурів пільгове оподаткування, податкові канікули тощо [5]. Тобто, в країні ефективність фінансування інноваційного розвитку визначається його комплексністю.
Таким чином, на основі досвіду зарубіжних країн, для стабілізації фінансового компоненту інноваційного розвитку в Україні пріоритетними визначаємо поєднання можливостей комерційний фінансових установ з державними пріоритетами та можливостями державного стимулювання. Це дозволить створити одночасно комплексну та різносторонню систему фінансування інноваційного розвитку країни.
Список використаних джерел:
1. Захарін С. Фінансові інструменти активізації інвестиційної та інноваційної діяльності / С. Захарін // Економіка України. – 2010. – №12 (589). – С. 48–58.
2. Грицюк Н. О. Зарубіжний досвід банківського кредитування інноваційної діяльності / Н. О. Грицюк // Наукові записки: наук.-практ. журнал. – 2010. – Вип. 15. – С. 298–302.
3. OECD Reviews of Innovation Policy: Sweden. OECD Publishing, 2012. – 276 p.
4. Анализ национальной инновационной системы Норвегии. – Астана. – 2013. – 52 с.
5. Industrial research and development information system [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nsf.gov/statistics/iris/tables.cfm?pub_year=nsf_2007