Д. е. н. Грабчук О. М.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)
ІННОВАЦІЙНЕ СПРЯМУВАННЯ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ В УКРАЇНІ
Хід глобальних процесів ХХІ століття, поглиблення структурних і системних фінансово-економічних криз глобального масштабу, віртуалізація економіки – все це є природними тенденціями розвитку економіки. Природа сучасної світової кризи є конфліктною. Сутність цього конфлікту нині ледь проглядається. Його генератором та відправною точкою є домінування фінансового сектору над реальним сектором економіки, їх диспропорційність у розвитку, що спричинило високу волатильність фінансових потоків. Але ознаки передумов, що обумовили виникнення сучасної кризи, простежуються ще у 70-ті роки ХХ сторіччя. Отже, можливо, першопричини виникнення сучасної економічної кризи лежать ще глибше. Зокрема, академік О. Г. Білоус зазначає «…суть сучасної глобальної структурної кризи полягає в тому, що нова постіндустріальна економіка увійшла у протиріччя та гострий конфлікт з традиційною індустріальною економікою» [1, с. 4].
В Україні економічна криза розгортається особливо гостро, зважаючи на існування не тільки економічних передумов, а й існування кризи владних інституцій та військову агресію. Це обумовило надзвичайно велику глибину деструктивних явищ в економіці, що особливо зменшує можливості подолати кризу. Проте розгортання кризи в Україні відзначається певними особливостями, насамперед, географічною нерівномірністю кризових явищ. Найвищими темпи падіння економіки є звичайно, у Донецькій та Луганській областях (30-40 %), проте за іншими регіонами картина є не настільки однозначною. Рівень падіння промислового виробництва у Дніпропетровській області склав 5 %, у Запорізькій − 3%, Львівській − 2 %, а в областях Західної України спостерігається зростання [5].
Світова фінансова криза, яка в процесі свого розгортання породила економічну кризу в багатьох країнах світу, змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення. Одним із грізних наслідків кризи є поступове, але невпинне зростання безробіття, що відбувається у розвинених країнах [4], дієві заходи щодо мінімізації цієї небезпеки соціальній стабільності суспільства поки не сформовані.
Серед значного різноманіття антикризових заходів, які вживаються різними країнами світу, чільне місце посідають заходи, спрямовані на безпосередню підтримку компаній як фінансового, так і реального секторів економіки, що потерпають від кризи. Системним наслідком таких заходів має стати відновлення або прискорення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності компаній, збереження, або збільшення зайнятості. Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку антикризових інструментів: розширення пропозиції кредитних ресурсів; підтримка малого й середнього бізнесу; стимули для інвестицій та інновацій; підтримка галузей; підтримка експортерів; податкові інструменти [3, c. 54-57]. Стратеги ЄС вбачають шляхи подолання кризи у терміновому утворенні нового технологічного базису стабільного зростання економіки [1, с. 5].
В якості важливого стимулятора економічної активності у міжнародній практиці розглядається розвиток інфраструктурних проектів. Зокрема, нові інфраструктурні проекти передбачають модернізацію транспортної інфраструктури, енергетики, в тому числі альтернативних джерел енергії, а також сільського господарства. Наприклад, одним із дієвих інструментів подолання Великої депресії в США був проект Міссісіпі-Міссурі, завдяки якому вдалося створити абсолютно нову інфраструктуру, нові виробництва [5]. В Україні такими проектами можуть бути проекти, пов’язані з використанням інфраструктурних можливостей річок Дніпро та Дністер. Крім того, обмеженість водних ресурсів України має суттєвий негативний вплив на розвито сільського господарства та промислового потенціалу країни. Вирішення цієї проблеми також лежить у царині інфраструктурного забезпечення розвитку економіки.
В умовах кризи велика кількість країн стали застосовувати парадоксальну тактику штучного заниження обмінних курсів, що повинно спричинити здешевлення товарів та підвищення їх конкурентоспроможності на світових ринках [1, с. 5]. Зниження валютного курсу гривні, що відбулось швидко та глибоко, може мати не тільки негативні, а й позитивні наслідки. Продукція українського товаровиробника за цих умов набуває суттєвих конкурентних переваг, незважаючи на середню якість товарів. Експортна орієнтація економіки може бути досягнута не за рахунок виходу на ринки розвинутих країн, на яких існує висока конкуренція та інституційні бар’єри, а за рахунок виходу на ринки країн «третього світу».
Безпосередня композиція вищенаведених антикризових засобів залежить від особливостей кризових явищ в кожній з країн, специфіки її господарської системи, політичних пріоритетів та вподобань, здатності органів державної влади до реалізації таких засобів.
Реалізація вищенаведених антикризових заходів вимагає концентрації значних фінансових ресурсів. В конкретних країнах застосовуються різні комплекси джерел фінансування, серед яких, зокрема: збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг; зростання державного боргу; використання валютних резервів для вливання ліквідності в банківську систему (Корея), підтримки доступу компаній до ліквідності (Бразилія); випуск казначейських облігацій; використання коштів фондів суверенного багатства чи національних фондів (Казахстан, Росія, Норвегія); використання коштів державних та місцевих бюджетів; використання коштів державних банків та банків розвитку. В окремих країнах (Китай) деструктивні впливи світової кризи успішно стримуються, але окремі передумови виникнення кризи (експортоорієнтована економіка починає переорієнтовуватись на внутрішнього споживача) все ж спостерігаються. Похідними проблемами зростаючої азійської економіки можуть стати проблеми з бюджетом, з нестачею капіталу, його відтоком [4]. В Україні можливості реалізації цих та інших заходів є обмеженими, зважаючи на гостру недостатність вільних фінансових ресурсів. Кредити МВФ у 2014 р. не стали фінансовою панацеєю для української економіки, при тому, що з 10 млрд дол. вже використано 9 млрд дол. [5].
Практична реалізація цих та інших засобів антикризової політики в Україні відбувалася вельми непослідовно й не завжди приносила належний ефект. Зволікання із запровадженням необхідної антикризової політики довело наростання кризових явищ до рівня, на якому вони вже не могли бути подолані лише передбаченими антикризовими заходами. Різке зниження дієздатності влади України в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію, який передбачає чітку координацію владних інституцій. Отже, в нашій країні актуальним залишається завдання визначення пріоритетних термінових заходів антикризового спрямування, а також напрямів, завдань та інструментів антикризової політики на середньострокову перспективу.
Список використаних джерел:
1. Белоус О. Г. Мировой финансовый кризис и трансформации глобальной финансовой системы / О. Г. Белоус // Економічний часопис ХХІ. − 2014. − № 7−8. − С. 4−7.
2. Бураковський І. В. Глобальна фінансова криза: уроки для світу та України / І. В. Бураковський, О. В. Плотніков. − Х. : Фоліо, 2009. − 302 с.
3. Жаліло Я. А. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи / Я. А. Жаліло, О. С. Бабін, Я. В. Белінська; за ред. Я. А. Жаліла. – К. : НІСД, 2009. − 142 с.
4. Юрчишин В. На шляху виходу з кризи кожна країна сама за себе [Електронний ресурс]/ В. Юрчишин // Обозреватель. − Режим доступу : http://razumkov.org.ua/ukr/article.php? news_id=825
5. Юрчишин В. 2015 рік ще не стане стабілізаційним для економіки України [Електронний ресурс] / В. Юрчишин // Обозреватель. − Режим доступу : http://razumkov.org.ua/ukr/ article.php?news_id=1207 \