К. е. н. Вітер І. І.
Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України» (Україна)
ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
1. Інтеграційні процеси є одним з найважливіших чинників виживання в умовах конкуренції, зміцнення економічної могутності країн різних континентів. Місце і роль будь-якого інтеграційного угруповання в глобальній економіці визначається особливостями світової конкурентної боротьби та конкурентоспроможністю самого об’єднання. В характері конкуренції на світовому ринку останнім часом відбуваються принципові зміни – військово-політичне протистояння в глобальному плані поступово витісняється ринковими категоріями, відбувається своєрідна «економізація» всього спектра міжнародних відносин. Така трансформація МЕВ не тільки не відміняє конкурентної боротьби; навпаки, посилення несталості й непередбачуваності світової економіки (як іманентна риса глобалізації) призводить до загострення глобальної конкуренції, але в нових формах – боротьба за світове панування відбувається сьогодні через віртуальні технології [1]. На міжнародну арену виходять нові сильні гравці – країни БРІКС. Важливі зміни в глобальну розстановку сил внесли останнє безпрецедентне розширення Європейського Союзу та світова фінансова криза. За таких умов проблема лідерства ЄС в глобальній економіці значно ускладнюється.
2. Конкурентоспроможність країни створюється на трьох господарських рівнях: мікрорівні (конкретні види продукції, виробництва, підприємства); мезорівні (галузі, корпоративні об’єднання підприємств і фірм конгломератного типу); макрорівні (народногосподарські комплекси) [2]. Очевидно, що угруповання включає до себе ще один (наднаціональний) рівень забезпечення конкурентоспроможності – мегарівень. Отже політика підвищення конкурентоспроможності Євросоюзу має охоплювати всі ці рівні.
3. Конкурентоспроможність Європейського Союзу зазнала значних втрат під час світової кризи. Порівняння країн ЄС з провідними державними агентами міжнародних економічних відносин, які не є членами Союзу, засвідчує потребу в нарощуванні конкурентоспроможності угруповання в цілому. Отже, однією з найбільш важливих проблем розвитку ЄС на сьогодні виступає проблема конкурентоспроможності та інноваційного розвитку, без яких неможливе функціонування сучасних макроекономічних систем. Конкурентоспроможність визначає можливості системи до швидкої адаптації, збереження і зміцнення своїх стратегічних позицій в ринкових умовах, що змінюються. Інноваційний потенціал є однією з умов створення і впровадження нових технологій в різних областях господарської діяльності, що сприяє формуванню важливих складових конкурентних переваг.
4. ЄС продовжує рух на створення конкурентоспроможної динамічної економіки, заснованої на знаннях, відповідно до завдань Лісабонської стратегії (2000 р.). Протягом останніх десятиліть в країнах ЄС інноваційна політика набула комплексного, системного та довгострокового характеру з чітко визначеними кількісними і якісними орієнтирами, а єдина політика ЄС виступає «локомотивом» для національних урядів та приватного бізнесу [3, с. 90]. Стратегією «Європа-2020» визначено низку ключових ініціатив, спрямованих на забезпечення прискореного зростання на засадах ресурсного відновлення та екологічної безпеки. В центрі стратегії знаходиться створення інноваційного союзу та запровадження відповідних механізмів інноваційної взаємодії науки та бізнесу, нових методів і форм стимулювання інноваційного розвитку [4].
5. Нові напрямки стратегії Євросоюзу в галузі інноваційної політики отримали розвиток у його шостий Рамковій програмі НДДКР, яка має дві основні статті витрат: програми ЄС щодо створення Європейского дослідницького простору (European Research Area – ERA) (16,27 млрд євро) і програми Євратому (Договір про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії) з ядерної енергетики (1,23 млрд євро). Роботи по Рамковій програмі плануються в трьох напрямках: інтеграція досліджень ЄС (13,345 млрд євро), структурування ERA (2,605 млрд євро), зміцнення основ ERA (0,32 млрд євро) [5].
6. Враховуючи ключову роль інновацій в глобалізованому світі, можна стверджувати, що ефективна інноваційна політика сприяє сталому соціально-економічного розвитку й підвищенню конкурентоспроможності ЄС. Системний характер інноваційної політики визначає впровадження інновацій в усі сфери життя. Євросоюз визначає основні напрямки його діяльності та створює програми для подальшого розвитку з тим, щоб посилити свої конкурентні позиції на світовій арені. Інноваційна політика не є тимчасовою, оскільки Європа стикається з новими запитами швидко зростаючої глобалізації і конкуренції, і впровадження інновацій є обов’язковим напрямком у розвитку Європи [6].
Список використаних джерел:
1. Павук О. Виртуализация экономики – борьба за реальные активы. Часть II. [Електронний ресурс] / О. Павук. – Режим доступу : http://www.baltic-course.com/rus/opinion/ ?doc=38920
2. Гельвановский М. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях / М. Гельвановский, В. Жуковская, И. Трофимова // РЭЖ. – 1998. – №3. – С. 67–78.
3. Андрощук Г. О. Інноваційна політика Європейського Союзу / Г. О. Андрощук, Р. Є. Еннан // Наука та інновації. – 2009. Т.5. – №5. – С. 85–97.
4. Тараненко І. В. Інноваційні стратегічні ініціативи ЄС [Електронний ресурс] / І. В. Тараненко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2011. – Режим доступу : http://eir.pstu.edu/bitstream/handle/123456789/219/13.1.pdf?sequence=1
5. Орехов В. Д. Инновационный процесс и его роль в развитии человечества / В. Д. Орехов // Материалы 2-й Междунар. науч.-практ. конф. «Шумпетеровские чтения». – Пермь, 2012. – С. 82–88.
6. Шелюбская Н. В. Создание единого европейского научного пространства и роль государства [Електронний ресурс] / Н. В. Шелюбская. – Режим доступу : http://viperson.ru/ wind.php?ID=649630