К. е. н. Павленко О. П., Мошник Є. М., Лопаткіна А. О., Бедрань Ю. В.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет (Україна)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

 В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ

Процес акумуляції і перерозподілу тимчасово вільних ресурсів здійснюється за допомогою кредитів. Кредитні правовідносини – це врегульовані нормами права самостійного виду відносини, які виникають при перерозподілі матеріальних фондів між учасниками майнового обороту з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу на умовах зворотності та платності у вигляді відсотків по кредиту.

Виділяють такі дві основні форми кредиту: 1) товарний кредит – це кредит, наданий одним суб’єктом господарювання іншому на договірній основі в речовій формі за рахунок тимчасово вільних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і платності, як правило, у вигляді відстрочки платежів; 2) кредит у грошовій формі – це кредит, наданий головно кредитною установою на договірній основі наявними або безготівковими коштами на умовах зворотності, терміновості і платності. У законах України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств» кредит у грошовій формі, як виключна функція банків і небанківських кредитних установ (ломбардів, кредитних спілок тощо), називається фінансовим кредитом.

Відповідно до ст. 347 ГК України у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші види кредиту. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банків­ський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати визначену суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну боргу, що надано в обмін на зобов’язання боржника повернути заборгованість і сплатити відсотки з суми заборгованості [1].

Вимоги до форми та порядку укладення (зміни, розірвання) кредитних договорів закріпленів ГК України, ЦК України, Законі України «Про банки і банківську діяльність», в ст. 6 Закону України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [1,2].

Кредитним договором відповідно до ст. 1054 ЦК України є правочин, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти. Суб’єктами кредитних відносин можуть бути юридичні та фізичні особи. Кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити позичальнику у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, які відчувають недостачу власних коштів і отримали у тимчасове користування грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості. Об’єкт кредитування властивий усім формам і видам кредиту – витрати, потреби, кредитування яких не заборонене законом.

Щодо порядку отримання банківського кредиту, якщо умови кредитування для позичальника прийнятні, то частина перша ст. 346 ГК України визначає перелік документів, які необхідно подати банку: клопотання (заяву), в якій зазначають характер кредитної угоди, мету використання кредиту, суму позички і строк користування нею; техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи. Цей перелік документів не є вичерпним, тому що в кожному конкретному випадку банк може вимагати додаткові документи.

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціум не кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів [1].

Банківським установам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банки мають право видавати також бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законодавством випадків.

Неможливо також надавати кредити банківськими установами під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, о виплачується ним по депозитах. Винятком може бути ситуація, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Чинне законодавство також передбачає, що до функцій Національного банку України відноситься те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків. Національний банк організовує систему рефінансування і надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному п.1 ст.42 Закону України «Про Національний банк України» [3].

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

3. Закон України «Про Національний банк України».