Берлізов І. А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

РИЗИКИ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Ризик притаманний усім галузям, але особливо гостро він проявляється в агропромисловому виробництві. Агропромислове виробництво найбільшою мірою піддається впливу чинників, що призводять до виникнення ризиків. Виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції пов'язані з імовірністю виникнення ситуацій, що ведуть до втрати прибутку або навіть ресурсів виробника, до неплатоспроможності підприємства і банкрутства.

Агропромислове виробництво відіграє важливу роль в економічному розвитку господарства країни, оскільки є поки що єдиним виробником і постачальником продуктів харчування як основи життєдіяльності людей і відтворення робочої сили. До того ж сільське господарство є виробником сировини для випуску продукції виробничого призначення і багатьох видів невиробничих споживчих товарів.

Для розуміння причин виникнення ризиків необхідно розглянути особливості агропромислового виробництва, оскільки, незважаючи на те, що сільське господарство підвладне основним економічним законам, які є характерними для будь-якої економічної системи, воно все ж відрізняється від інших галузей складом засобів виробництва, соціальною структурою виробництва і призначенням виробленої продукції.

У сільському господарстві в якості головного, незамінного засобу виробництва використовується земля. Вона є єдиним засобом виробництва, яке при правильному використанні зберігає свої якості. Однак і земля схильна «зношуватися», що виражається в зниженні її родючості. Для підтримки, а тим більше підвищення родючості землі потрібні значні капітальні вкладення, які окупляться тільки в наступні роки. У зв'язку з цим значно збільшується термін оборотності капіталу.

На основі вищерозглянутих особливостей можна виділити наступні джерела (причини) виникнення ризиків в агропромисловому виробництві.

До першого джерела ризиків можна віднести зміну погодних умов. Головним чином це впливає на врожайність сільськогосподарських культур і, як наслідок, на витрати виробництва, обсяги реалізації продукції, розмір прибутку і рентабельності.

Друге джерело ризиків – це біологічна природа використовуваних в сільському господарстві виробничих ресурсів та виробленої продукції. Терміни і послідовність виконання технологічних операцій зумовлені цією природою, а їх порушення неминуче посилює ризик втрати продукції і доходу.

Третє джерело пов'язане з небажаними змінами якості і кількості факторів виробництва. Це зниження якості посівного матеріалу, добрив, комбікормів, незадовільний рівень якості техніки, несвоєчасне постачання паливно-мастильних матеріалів та інше.

Четверте джерело витікає з територіальної протяжності сільськогосподарського виробництва, що може призводити до ускладнення технологічного контролю, а несвоєчасне або неякісне проведення робіт стає додатковим джерелом ризиків.

П'яте джерело – зміна умов реалізації виробленої продукції. Погіршення співвідношення попиту і пропозиції і, як наслідок, несприятливі для виробника зміни ринкових цін, посилення конкурентної боротьби, підвищення тарифів на транспортування або витрат на зберігання продукції.

Шосте джерело пов'язане зі зміною державної грошово-кредитної політики. Це – дефіцит бюджету, зміна курсу національної валюти, темпи інфляції, підвищення ставок рефінансування Центрального банку і відсотків за кредитами комерційних банків. А також зміна економічної політики, що може проявлятися в застосуванні методів протекціонізму або, навпаки, лібералізації економіки, посилення або ослаблення податкового регулювання експорту та імпорту тощо.

Для забезпечення ефективної господарської діяльності та отримання позитивних економічних результатів необхідно управляти ризиками. Управління і ризик – взаємопов'язані компоненти економічної системи. Перше саме може виступати джерелом другого. Особливо наочно це проявилося на початковому етапі трансформації української економіки: втрата її керованості створила ситуацію тотального ризику для підприємницької діяльності. Були також визначені етапи оцінки та аналізу ризиків в агропромисловому виробництві. Ґрунтуючись на цьому, механізм управління ризиками можна представити у вигляді такої схеми:

1 етап – ідентифікація ризиків: формування переліку, класифікація, тобто визначення конкретних видів втрат і відповідно на цій основі класифікація ризиків.

2 етап – оцінка та аналіз втрат: тут визначаються показники оцінки, а також, які методи будуть використовуватися для їх розрахунку, на яких даних буде ґрунтуватися розрахунок.

3 етап – оцінка та аналіз ризику: Тут також повинні бути визначені показники оцінки, а також, які методи будуть використовуватися для їх розрахунку, на яких даних буде ґрунтуватися розрахунок.

4 етап – оцінка соціального ризику. Тут виявляються типи особистостей людей, які здійснюють виробництво та приймають рішення, а також схильність до ризику. Визначаються методи і способи виявлення.

5 етап – аналіз отриманих результатів. Тут аналізуються отримані дані за розрахунками і розробляються рекомендації щодо зниження ризиків. Перший етап залежить від сфери діяльності господарюючого суб'єкта. При цьому, господарюючий суб'єкт може використовувати існуючі класифікації або сам виявляє втрати і ризики, властиві його діяльності.

В економічній літературі виділяють здебільшого такі методи зменшення ризиків:

- уникнення ризику. Суть даного способу полягає у відмові від діяльності, ефективність якої викликає хоча б незначні сумніви. Але це може бути не вигідно, а часом і неможливо. При цьому господарюючий суб'єкт позбавляє себе можливості отримати додатковий дохід, прирікає себе на застій, застосування рутинних методів господарювання, чим, природно, підвищує ймовірність втрати конкурентоспроможності та банкрутства;

- зменшення несприятливого впливу тих чи інших факторів на результати виробництва. Суть полягає у прийнятті всіх можливих превентивних заходів: підвищення якості планування, організації та управління виробництвом; використання гнучких технологій і створення системи резервних фондів, поліпшення державного регулювання шляхом створення відповідних параметрів економічного та правового середовища; вибір оптимальної товарної стратегії та стратегії поведінки підприємницьких структур на ринку факторів виробництва тощо;

- локалізація ризику – виділення найбільш фінансово небезпечних етапів або ділянок діяльності у відокремлені структурні підрозділи. Виробничі підприємства застосовують методи локалізації ризику через виділення в самостійні дочірні підприємства торгових відділів, транспортних та ремонтно-будівельних підрозділів;

- лімітування. Суть даного методу полягає у встановленні граничних сум витрат по одній угоді, норм інвестування в один об'єкт, меж компетенції у прийнятті фінансових рішень окремими працівниками і т.п. Лімітування повинно застосовуватися для зниження можливих економічних наслідків реалізації ризику, особливо при досить складною і розгалуженою структурою управління великими об'єктами, що мають філії і дочірні структури;

- оволодіння ризиком. Застосування цього методу доцільно і навіть необхідно, коли потенційні втрати незначні, коли робиться все можливе для попередження або зниження збитку від впливу непередбачених обставин, коли, головне, чітко виявлені шанси на отримання високого підприємницького доходу. Щоб свідомо йти на ризик, підприємець повинен спиратися на знання економічних, природних та інших законів і закономірностей, на економічну відповідальність, на належний фундамент інформації, на науково розроблену теорію прийняття управлінських рішень та механізму їх реалізації;

- усунення, запобігання ризику. Стосовно до ризиків, що пов'язані зі стихійним лихом природних сил (маються на увазі землетрусу, посухи, вимерзання посівів тощо) це взагалі неможливо. Важко заздалегідь визначити зміни в поведінці конкурентів на ринку. Можна, звичайно, не брати мальованих рішень. Але в цьому випадку суб'єкт господарювання позбавляє себе шансу реалізовуватися як істинного підприємця і отримати підприємницький дохід, прирікає на застій, застосування рутинних методів господарювання, чим, природно, підвищує ймовірність втрати конкурентоспроможності та банкрутства;

- компенсація ризиків. Потрібно мати на увазі, що іноді відмова від діяльності не вигідна, може викликати інші ризики, а часом і неможлива. Тому ризик доводиться брати на себе. Щоб послабити негативний вплив ризику, створюється страховий резерв, який визначається як усереднена величина втрат за три роки з поправкою на інфляцію;

- поділ (сегментація) ризиків здійснюється шляхом поділу активів. Це збільшує число подій, які потрібно контролювати. Активи можна ділити фізично і юридично. Методом поділу ризиків є, наприклад, залучення двох-чотирьох постачальників; поділ вантажу мінімум на дві партії; збут на декількох сегментах ринку; зберігання цінностей у різних місцях. Але таким способом можна знизити не будь-який ризик;

- раціональність підходу до ведення господарської діяльності з опорою на науковий аналіз. При небезпеці недотримання зобов'язань партнерами можна скласти протокол про наміри, куди можна вносити зміни, вказівки на матеріальну відповідальність за відмову від підписання контракту; вступ контракту в силу з моменту узгодження, а не підписання;

- самострахування. Це, по суті, страхування, що проводиться всередині підприємства. При самострахуванні створюються страхові запаси сировини, матеріалів і комплектуючих, резервні фонди грошових коштів, формуються плани їх використання в кризових ситуаціях, створюються бази даних про можливих постачальників і покупців. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових труднощів фінансово-господарської діяльності;

- страхування. Даний метод здійснюється за допомогою страхових компаній. Проте має свої обмеження. В першу чергу – це ціна, запитувана страховиком за прийняття на себе ризику. Вона перевищує ту ціну, яку принциповий страхувальник вважає розумною. Іншим обмеженням використання страхування є те, що деякі ризики не приймаються до страхування. Тобто, ціна і доступність страхування прямо пов'язані між собою, оскільки страхувальник приймає на себе той ризик, втрати від якого він може оцінити.

Кожен з перерахованих методів має свої переваги і недоліки. При цьому дані методи можуть використовуватися або кожен окремо, або комбінуватися залежно від потреб господарюючого суб'єкта.

На мою думку, механізм управління ризиками повинен дозволяти будь-якому господарюючому суб'єкту виробити свій алгоритм для управління ризиками.

При цьому успішний та ефективний розвиток багато в чому залежить від широкого застосування новітніх інформаційних технологій, що дозволяють обробляти інформацію будь-якого виду з найбільшою ефективністю. Інформаційні технології реалізуються з використанням засобів обчислювальної техніки з установкою на них спеціалізованих програм. Тобто за рахунок автоматизації окремих ділянок, тобто на етапах, де здійснюються численні розрахунки, можна набагато швидше, точніше і оперативно отримувати потрібні дані. Зокрема, це може бути застосовано і до управління ризиками.

Список використаних джерел:

1. Голубєва А. Ризики в агровиробництві / А. Голубєва // АПК: економіка, управління. – 2002. – №7.