Гайдаєнко О. О.

Криворізький державний педагогічний університет, Україна

ІСТОРІЯ ТА МІСЦЕ ФЕМІНІТИВУ В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Останнім часом особливої актуальності набула тема фемінізації іменників, що позначають жіночий рід. Це пов’язано з процесами подолання багатьох стереотипів у суспільстві та пожвавленні інтересу до теми ґендеру та фемінізму.

Метою даної роботи є дослідження історії виникнення фемінітиву (або моції) та його місця в німецькій та українській мовах.

Дослідженням даного питання займалися відомі вчені, такі як А. Архангельска, Н. Малюга, І. Толмачова, на основі матеріалів котрих ми і побудували наше дослідження – порівняння німецької та української мов.

Моція (від лат. motio – рух) – спосіб афіксального словотворення іменників із значенням жіночої статі від іменників чоловічого роду суфіксальним, рідше флексійним способом [3].

Досліджуючи нерівномірність мовних явищ не можна не звернути увагу на диспропорційність багатьох мов, в яких відсутні фемінітиви для позначення професій жінок, або ж наявні вибірково, наприклад: рос. врач (чол. р.) – (жін. р.); горничная (жін. р.) – …(чол. р.), тобто, мова не може передати реалії життя, в яких існують лікарки – жінки та покоївці – чоловіки. Повсякчас гендерна асиметрія в мові може нести собою значну шкоду тим, що не здатна гідно і адекватно висвітлити становище жінки в суспільстві і сприяє укріпленню уявлення про нерівноправні позиції жінок та чоловіків в сучасному прогресивному світі [2]. Таким чином, можна зазначити, що мова має низьку інформативність, бо неповністю вказує на рід іменника, що є важливою її функцією.

У досліджуваних нами мовах (німецька та українська) така невідповідність долається за допомогою використання суфіксів та флексій, які репрезентують ознаки роду у граматичній площині.

В німецькій мові широко розповсюджений суфіксальний спосіб творення жіночих професійних назв та субстантивів, а також їх множини. Одним із найпоширеніших способів фемінного словотвору в німецькій мові є суфікс «in»: нім. der Lehrer (вчитель) – die Lehrerin (вчителька), der Arzt (лікар) – die Ärztin (лікарка). Також існують варіанти словотвору іншомовних запозичень: der Friseur (перукар)– die Friseuse / die Friseusin (перукарка), der Steward (стюард) – die Stewardeβ (стюардеса) або за допомогою прикладки «-frau» der Seemann (моряк) – die Seefrau (морячка), і т. д.

Множина в такому разі утворюватиметься для чоловічого та жіночого роду окремо: der Lehrer – die Lehrer, die Lehrerin – die Lehrerinnen, а у випадку загальної множини, що позначатиме осіб як жіночої так і чоловічої статі використовуватиметься Komposita «die Lehrkräfte» або der Seemann – die Seemänner, die Seefrau – die Seefrauen, і загальне поняття, що характеризуватиме всіх моряків та морячок – die Seeleute. Ця особливість може свідчити про існування в німецькій мові засобів для повної характеристики гендерного складу описуваних понять, таких як учительський колектив або команда моряків.

Проаналізувавши наявність в німецькій мові явища моції, можна зробити висновок, про те, що в історичному аспекті розвитку культури німецьких земель були здійснені значні зрушення в бік подолання проявів несистемності мови. Властиві німецькій нації точність та перфекціонізм, на нашу думку, відіграли неабияку роль в розвитку словотвірних традицій – відбувався пошук відповідностей і варіантів до кожного мовного явища. Також на цю словотвірну особливість вплинула демократична європейська традиція та рівноправ’я німецьких жінок з чоловіками в роботі та соціумі [4].

Якщо поглянути ширше, то явище моції знаходиться в тісному взаємозв’язку з граматикою мови і пояснюється існуванням категорії роду у прикметників, артиклів, іменників, займенників та дієслів.

В німецькій мові фемінні іменники посідають своє законне місце поряд з маскулінізмами. В німецьких оголошеннях про прийом на роботу зазначення лише однієї форми професії без зазначення другої в дужках, як варіанту, вважатиметься в культурному суспільстві грубим сексизмом і порушенням закону про рівність чоловіків та жінок (Gleichstellung). Таке оголошення розумітиметься як виокремлення жінки або чоловіка як більш бажаних на дану посаду. Німецька мова гармонійно співвідносить категорії, намагаючись відновити в мові її системність та вічне прагнення до досконалості.

Що стосується української мови, то існує безліч словотвірних словників, в яких за результатами досліджень А. Архангельської на 100% маскулінізмів припадає від 15,5% до 59,2% фемінізованих одиниць [1]. Це явище теж пояснюється з історичної точки зору. По-перше, тим, що багато позначень роду занять чоловіків є запозиченнями з іншої мови, напр.: професор, політик, поет, професіонал, автор, актор, бібліотекар, філолог, майстер. Фемінізація цих іменників вимагає від мовознавців створення бази суфіксів та закінчень для утворення рівнозначної заміни для жіночого роду, напр. професорка, політеса (політикиня), поетеса, професіоналка, авторка, актриса, бібліотекарка, філологиня, майстриня.

По-друге, більшість із нас стикалися з явищем мовної дискримінації, в плані того, що слова, для яких існують фемінітиви, зазначені в словнику та широко відомі, умисно не застосовуються через «несерйозне звучання». Анна Ахматова, відома поетеса, наполягала, щоб її називали поетом, бо поетеса, на ії думку, виглядало недостатньо переконливо і навіть легковажно. Насправді, велика кількість людей сприймає все «жіноче» як несуттєве, натомість «чоловіче» – як сильне і правильне і, найголовніше, – звичне. В цьому, на нашу думку, полягає основна проблема сприйняття фемінітивів не тількі в Україні, а і в інших країнах. На відміну від німецької, в українській мові побудова множини іменників має цікаву особливість: для фемінітивів та маскулінізмів вона відбувається окремо, але коли необхідно зазначити групу осіб, в якій є як жінки так і чоловіки, то множина утворюється від іменника чоловічого роду: вчитель – вчителі, вчителька – вчительки; вчитель + вчителька – вчителі. Це знову ж таки, свідчить про асиметрію мовних явищ, яку можна подолати виділенням окремого афіксу для утворення загальної множини. На основі цього можна виділити нове проблемне поле для роботи мовознавців.

Активізація процесів фемінного словотворення на межі тисячоліть викликала до життя широку й барвисту палітру нових найменувань жінки: мовкиня, мовознавка, філософиня, критичка, можновладиця, велетка, олігархиня – всі ці слова відновлюють український словотвір і насичують мову реаліями сьогодення [1]. На нашу думку, фемінний словотвір української мови зумовлений як раз цими реаліями, на відміну від німецької мови, в якій відбувалося подолання мовної асиметрії між іменниками чоловічого (die Maskulina) та жіночого (die Feminina) більш з погляду упорядкування граматики і лексики та наявності відповідних мовних категорій.

Підсумовуючи зазначимо, що з кожним роком мови збагачуються все більшою кількістю нових слів. Все більше і більше явищ та відкриттів позначаються на закономірній зміні мови та визначають напрям її розвитку. Фемінізація іменників – лише один з аспектів мовної парадигми, який, безумовно, потребує втручання вчених з усього світу. Лише за допомогою мовних змін може відбутися подолання застарілих гендерних стереотипів, що уповільнюють розвиток соціуму. Як і в українській мові, так і в німецькій відбуваються активні дослідження порядку вживання моції і не можна не відмітити позитивні зрушення в кількісному складі наявних фемінних еквівалентів у порівнянні з попередніми роками.

Список використаних джерел:

1. Архангельська А. Н. До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиції і сучасність / А. Н. Архангельська // Мовознавство. – 2013. – № 6. – С. 27–40.

2. Малюга Н. М. Продукування фемінітивів як спосіб подолання гендерної асиметрії в мові / Н. М. Малюга // Філологічні студії. – 2015. – № 12. – С. 162–168.

3. Русанівський В. М. Українська мова. Енциклопедія / В. М. Русанівський. – 2-ге вид., виправл. і доп. – К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

4. Толмачёва И. Ю. Гендерные стереотипы и способы из вербализации в нем. и рус. лингвокультурах / И. Ю. Толмачёва. – Старый Оскол, ООО «ТНТ», 2005. – С. 228–233.