Кондратенко С. І.

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, Україна

ФІТОНІМИ В РОМАНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА «ТВОЯ ЗОРЯ»

Фітоніми (назви рослин) становлять вагому частину нашої мовної скарбниці як з огляду на велику кількість (близько десяти тисяч слів), так і на їх інформаційне поле.

Фітонімічна лексика, що складає значний шар лексико-семантичної системи української мови, продуктивно вживається письменниками у художніх творах, де флоролексеми є вагомими компонентами номінативних (предметно-поняттєвих) і образних одиниць художнього тексту.

Основними способами і прийомами поетичного освоєння флоролексикону виступають образно-тропеїчні перевтілення та символізація, завдяки чому досягається найвищий ступінь прояву зображально-виражальних можливостей. З огляду на семантичну ємкість художнього слова, фітоніми, реалізовані з експресивно-стилістичною настановою, несуть у собі могутній лінгвостилістичний потенціал. У художньому мовленні флоролексеми набувають специфічних рис образно-естетичних, художньо-значущих елементів мови.

Мета написання статті – дослідити особливості вживання фітонімів у ретроспективних описах роману Олеся Гончара «Твоя зоря».

Назви об’єктів рослинного світу почали використовувати у творах ще з того часу, коли людина зрозуміла значущість прекрасного в житті.

Флоролексеми є складовими творів Олеся Гончара – вірного сина українського народу, співця краси рідного краю, майстра писемного слова. Скільки б не минуло років, а його твори будуть актуальними і серед читачів, і серед науковців, бо скарбниця майстерності невичерпна. Вони пробуджуватимуть чисті почуття, без яких існування людства неможливе.

У ретроспективних описах роману «Твоя зоря» функціонують такі групи фітонімів: дендроніми, трав’янисті рослини, городні культури та злаки).

Першою за чисельністю є група дендронімів (назви дерев та кущів). Так, найбільш уживаними в романі є дендроніми тополя, явір, вишня («Тополі та явір біля чиїхось воріт, традиційні вишеньки поза хатами…» [2, с. 10]), верба («… у скупаних дощем розкотистих вербах Заболотного, ми чуємо, як аж шумить та вода…» [2, с. 57]), груша («…найулюбленіша в наших краях груша-скороспілка…» [2, с. 48]), яблуня («Свіжа й барвиста стоїть наша степова Мадонна під яблунею, злегка схилившись до своєї славненької, в білій льолі дитини» [2, с. 239]); терен («Наче ж терну в себе Роман і не саджав, а проте після бурі, над усіма прошумілої, чомусь саме терен тут розрісся, найколючіше деревце нашого краю» [2, с. 180-181], бузина («…сісти роєві Мина не дав ні на дереві, ні на кущеві бузини за хатою, відігнав бджіл, щоб не покусали приблуди…» [2, с. 76], бузок («Клапоть городчика на три цибулини та кущ бузку на причілку – невідомо сам для своєї Хими чи птиця яка посадила, пролітаючи…» [2, с. 228]).

Другою групою рослин, що увиразнюють ретроспективні описи роману, є назви городніх культур: соняшник, гарбуз ( «Адже все це в нас є і пасльони густо-сині, і жовтогарячі соняшники та цвіт гарбузів по вгородах, і зоря світанкова…» [2, с.119]), диня («Ну, якщо близько баштан, – то в курінь, де пахне сіном і динями, а якщо це поблизу Романового хутірця, – то гайда під повітку до дядька Романа…» [2, с.36]), цибуля («Не минав [Художник – Н. М.] своєю увагою рослини найнезавиднішої, хай то була бузина чи цибуля, чистотіл або ж навіть всюдисущий отой паслін...» [2, с. 224]) та злаки – гречка, жито, овес, пшениця («Для посипання є в хлопців у кишенях усяка пашниця, все, що вродили тернівщапські ниви, засіватимем – залежно від наших симпатій – кому житом, кому вівсом, кому гречкою, або й навіть пшеницею-українкою» [2, с. 117]).

Значне місце в українській етнокультурній традиції посідають трави, назви яких із любов’ю вжито Олесем Гончаром у ретроспективних описах роману «Твоя зоря»: любисток («Чи спромога котромусь із сучасних відчути всі чари нашої літньої тернівщанської ночі, … де було так гаряче, аж задушливо від пахіття любистків-м’ят та схвильованих віддихів ще не вимовленої любові?» [2, с. 95]), будяк («Навіть із будяка добудуть медвяну росичку і з тихим золотим гудінням понесуть її понад житами до своєї бджолиної слободи» [2, с. 230]), паслін («…а от звідки взявся паслін на Тернівщині та й взагалі як довго він росте на планеті, – в жодному довіднику цього не знайти…» [2, с. 57]), льон, коноплі («…наш незрівнянний дзвонар іншому заняттю віддається, полотна тче із тернівщанських льонів та конопель» [2, с. 227]), полин («…він [Роман – С. К.] удає, що зовсім не помічає хлоп’ячих голів, занурених у полин…» [2, с. 86]).

Ретроспекція – погляд у минуле, аналіз минулих подій, вражень тощо [1, с. 1027].

Яскраві, сильні, раптові відчуття та сприймання, що відбувалися в житті дитини, запам’ятовуються на все життя. І при певних асоціаціях у неї проходить збудження у мозку як спогади – локалізовані в часі та просторі відтворення минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, із важливими в особистому житті датами. Об’єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо.

У ретроспективних розділах роману «Твоя зоря» ми знаходимо описи життєвих подій головних героїв у дитячому віці, які вплинули на формування їх характерів. Один з героїв роману вважає: «В літах дитинства, … можливо, закодовано щось вельми для душі необхідне, таке, що потім упродовж усього життя позначається на наших цілком «дорослих» вчинках...» [2, с. 54-55].

Дорогою до Мадонни Іван Заболотний зі своїм другом, спостерігаючи за різною місцевістю, аналізують явища та події, згадують і чарівні яблука дядька Романа, сад, степ, і чарівну Надьку з немовлям, і Мину Омельковича, і своїх учителів та інших людей, що справили враження на нього та його друзів у дитинстві («Романові яблука, ніби не на дереві виросли, вони ніби з неба! Складаєм по два дитячі кулачки докупи, приміряємо і виявляється, що Романове яблуко більше. А пахне як! Духмянощами сонця й землі дихає на нас. Червонобоке, запашне, і в дарах саду жили приховані сили якихось Романових характерницьких тайнощів?» [2, с. 157]).

Важливе місце у ретроспективних описах роману займають асоціації героїв, пов’язані з фітонімами – зв’язки, що виникли при певних умовах між двома чи більше психічними утвореннями – відчуттями, ідеями.

Із дитинства ми зберігаємо у своєму серці яскраві враження, події. За певних умов у нас виникає ніби приплив тих чудових відчуттів, що колись уже відчували («А наші балки конопляні, з духом сонця, з вербами, що розімліли під кручею!.. Тоді вони були ніби ніщо, а зараз чомусь так багато важать!» [2, с. 55]). Частіше вони викликають гарні, теплі спогади безтурботного, ніжного дитинства.

Так, яблуня символізує цілісність і розумність земних бажань, плодючість, вона зажди була прикрасою українського двору. У романі «Твоя зоря» це ще й символ яблука-подарунка («... оте деревце найрідкісніше, чарами повите, з якого саме й родили сортові, налиті червоним світлом яблука, що їх нам дядько Роман дарував, залишаючи край дороги на стовпчиках?» [2, с. 177]). А ще асоціюється з жінкою-матір’ю, що її змалював невідомий художник на картині, яка стала шедевром («… зирк на ту, що під яблунею, зирк на схід, злегка пензликом черпне зорі – і на полотно, на щічки дитяткові та його молодій матері» [2, с. 233]).

Тополі в романі є окрасою українського пейзажу, вони є символами Батьківщини, рідного краю: «... проводжають Романа рідні його тополі, самотньо зостаючись осторонь шляху в забурених завірюхою степах...» [2, с. 182].

Вишні – символ дівочої краси, кохання, батьківського дому: «У вишневому цвіті тонуть біленькі вдовинські хатки...» [2, с. 123], «Шаріють вишеньки по садках. І Надька Винниківна сидит над своїм вишиванням, влаштувавшись неподалік од колодязя під вишнею шпанкою, де все гілля облите червоним» [2, с. 136].

Верба є окрасою українського села («З-поміж старезних верб проблискує їхня біленька старосвітська хатина з маленькими вікнами, соломою вкрита. Сріблясті коси вербового віття звисають над оселею низько, окутують її …» [2, с. 90]), свідком любовних стосунків («Звечора тебе не вкладуть, гасаєш з хлопцями по балках та левадах, де під кожною вербою шепочуться, пирскають сміхом закохані, а нам так цікаво ж знати про їхні тайнощі, хто кого любить, хто за ким сохне, хто до кого залицяється...» [2, с. 59]).

Плодючість, багатство, довге життя означає жито («… стоїть ось Романова сім'я, справді ощасливлена вашим житом-пшеницею, бурхливою щедрістю дитячих душ...» [2, с. 121]), а в героїв роману воно ще асоціюється із Романовою бджолою: «... не можуть заглушити рівний гул Романової бджоли, що десь там, у сяйвах наших степів, потягла й потягла над житами свою золоту невидиму струну...» [2, с. 75].

Соняшник у творі – як символ сонця, світла і тепла, він приваблює Романових бджіл: «...де тільки соняшник розцвів чи гарбуз розкрив свою грамофону трубу, оту волохатим золотом наповнену квітку, – заглянь їй усередину, вже Романова бджола там!» [2, с. 79]. Малі трудівники не оминають гречки: «Наче зараз бачу: ось ми, позіскакували з воза, присіли навпочіпки біля самих гречок, і слухаєш, як це біле квітуче царство все аж двигтить від гулу якого золотого, – то бджоли мед беруть!» [2, с. 80]; спілих груш: «Жовта, мов диня, від удару аж тріснула – соком-медом іскристим так і бризнуло з неї, на те іскріння одразу й бджола де взялась, закружляла, приміряючись…» [2, с. 84]. Груша асоціюється з плодовитістю: «Найближче до колодязя вигналась угору груша-скороспілка, вся вона обліплена плодами, поміж зеленими вже чимало жовтих – це ті, що з південної сторони, що сонця їм найбільше дістається…» [2, с. 84].

Більшість фітонімів, що вжиті Олесем Гончаром у романі, надають подіям позитивного забарвлення, лише деякі забарвлюють контекст негативно. Так, любисток використовували у медицині, при купанні дітей, але й використовували його в недобрих чарах: «…хочеш опоїти сина мого чарівницьким дурманом, бач, і зараз напахтилася чимось, хіба це любисток, хіба це канупер?Чистісіньке приворот-зілля …» [2, с. 99]) .

Отже, фітонімічна лексика складає вагому частину нашої мовної скарбниці. Рослини є певними знаками української етнокультури, мають своє значення, символіку тощо [3]. Фітоніми – окраса української етнокультури. Вони слугують асоціативним джерелом розуміння твору («Що ж до нас із Заболотним, то куди б не кидало життя чи його, чи мене, які б дива не поставали очам, а, здається, ніде не знайти гарніших місць за нашу балку Левадну з її розкошистими вербами, з сонячним, аж чадним духом конопель та ясними зорями вночі в тих калабанях... Навік, видно, ми до всього того прикипіли душею» [2, с. 89]). Іноді згадавши про рослину, ми відчуваємо її смак, запах, а в уяві постає вся краса в кольорових відтінках.

У романі «Твоя зоря» автор, мальовничо описуючи село, життя людей, їх характери, уводить флоролексеми, показує читачеві, як тісно пов’язане життя людей з рослинами. Під час дослідження виявлено значну кількість флоролексем у ретроспективних описах роману. Письменник змальовує яскравість та значущість рослинного світу Тернівщини, де пройшло дитинство головних героїв, відбувалося становлення їх характерів, де вони пізнавали людей за їх вчинками, починали набувати життєвого досвіду, де відчули перші радощі та розчарування.

Список використаних джерел:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К. : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.

2. Гончар О. Т. Твоя зоря / О. Т. Гончар. – К. : Дніпро, 1982. – 374 с.

3. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури / В. В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.