К. і. н. Верьовкін В. В.

Рівненський державний базовий медичний коледж

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПРО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНУ БОРОТЬБУ

НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

Згідно Ризького мирного договору у 1921 року, західноукраїнські землі опинилися під окупацією Польщі і для населення цієї території настали роки тяжкого окупаційного гніту. На їх долю випали голод і злидні, безправ’я і безробіття, чужоземне ярмо і напівколоніальне становище.

У міжвоєнний період на території західноукраїнських земель відбувалася боротьба за права населення проти польської окупації. Очолювали цю боротьбу як політичні організації націоналістичного спрямування так і політичні організації комуністичного напрямку.

Як історики так і історики права у своїх дослідженнях приділяли велику увагу цій боротьбі. Правда, радянська історіографія особливо виділяла діяльність комуністичних організацій і в меншій мірі – діяльності націоналістичних. Так, майже до часу розпаду Радянського Союзу і до створення України як незалежної держави, дослідники орієнтувалися на класовий підхід, існувала позиція засудження українського націоналізму як буржуазного. Такої точки зору, наприклад, дотримувався В. І. Калинович [1]. Сьогодні деякі історики дотримуються іншої крайності. Показують, що основну боротьбу проводили тільки націоналістичні організації і, практично, замовчують про діяльність комуністичного спрямування.

Предметом дослідження є історичні джерела, які висвітлюють національно-визвольну боротьбу на західноукраїнських землях у міжвоєнний період. До цих джерел належать насамперед документи і матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державного архіву Рівненської області, Державного архіву Волинської області, Державного архіву Львівської області, Російського центру вивчення та зберігання документів новітньої історії.

Цієї проблеми торкалися праці українських істориків Б. Дудикевича, М. Івасюти, І. Кошарного, І. Крип’якевича, С. Макарчука, В. Осечинського, Ю. Сливки, П. Челака, О. Цибка та інших. Питання історичних джерел розглядалися істориками права: Б. Бабійом, В. Кульчицьким, Б. Тищиком, В. Калиновичем та іншими. Розглядалися ці питання і зарубіжними авторами, насамперед у працях таких дослідників як Ю. Бардаха, Б. Лєснодорського, М. Пієтрчака, М. Калляса та інших.

Необхідно підкреслити, що до сьогоднішнього часу у вітчизняній літературі практично відсутні спеціальні комплексні дослідження історичних джерел у міжвоєнний період на західноукраїнських землях.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснено аналіз раніше не досліджених, насамперед архівних матеріалів і документів. Показана дискримінаційна політика Польської держави щодо української меншості. З’ясовано, на підставі архівних матеріалів, основні тенденції каральної політики в діяльності органів правосуддя та поліції Польщі на окупованих західноукраїнських землях.

З кожним роком окупації Західної України, Польща посилювала, на-приклад, судовий тиск на західноукраїнське населення. Якщо, згідно Польської Конституції 1921 року формально удосконалювалось судочинство в правах людини, то поступово положення Конституції 1921 року ліквідовувались (наприклад, присяжні засідателі). А Конституція 1935 року відкрито покінчила з принципом незалежності судів. Поряд з цим в Західній Україні активізувалась діяльність військово-польових судів [2, с.101].

Введений в 1931 році тюремний статут узаконював розправу над політв’язнями [3, с. 13]. В 1920 році у зверненні групи французьких прогресивних діячів та у відкритому листі прогресивних діячів Польщі говорилося про репресії та розправи в тюрмах над українськими активними борцями за незалежність [4, с. 41–44].

Навіть польська офіційна статистика нараховувала в Західній Україні в два-три рази більше засуджених, ніж в центральних воєводствах Польщі [5, с. 12]. Тільки військові суди в 1931–1933 роках в Західній Україні засудили до страти вчетверо більше осіб, ніж у всій корінній Польщі [6, с. 9].

Одним з перших судових процесів над представниками політичних організацій, був судовий процес у так званій святоюрській справі, коли на початку 1922 року у Львівській тюрмі Бригідки знаходилось до 150 комуністів [7, с. 3–5]. Сам судовий процес підсудні перетворили в суд над окупаційним режимом.

Після придушення першотравневої демонстрації в 1924 році в Заболотові Станіславського воєводства, 130 стало перед судом у Коломиї [8, с. 25].

Основним постачальником для судів була польська поліція. Кожний повіт мав власну державну поліцію. На території воєводства її очолював воєводський, а на території повіту повітовий комендант [9, с. 139]. Польська влада йшла на різні провокації відносно українського населення. Так, сенатор А. Карпінський у своєму запиті від 19 травня 1924 року до міністерства юстиції і міністерства внутрішніх справ Польщі наводить приклади, коли поліція під час обшуку у населених пунктах Хорів, Вельбівно Острозького провіту; Стадники Рівненського повіту для того щоб звинуватити у бандитизмі, підкладала зброю, листівки [10, с. 23].

Так, певна інформація стосовно тиску польської влади на діяльність українських «Просвіт» відображена серед документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Документи цього архіву підкреслюють, що тільки на Волині в 1933 році було ліквідовано 500 «Просвіт». Тільки в Луцькому повіті закрито 146 «Просвіт». У 1927 році була припинена діяльність Дубенського повітового товариства «Просвіта» [11, с. 51]. Певна інформація про тиск польської влади на освітні заклади на Західній Україні свідчать і матеріали Російського центру вивчення та зберігання документів новітньої історії. У фонді 533 цього архіву зберігається один з польських документів того часу: «Зараз на Волині немає ні одного культурно-освітнього закладу» [12, с. 155].

Таким чином, аналіз вивчених нами справ, документів і матеріалів низки фондів архівів та інших історичних джерел засвідчують наявність масштабної інформації про запровадження польською владою не тільки порушень прав і свобод західноукраїнського населення, але і масштабних репресій особливо учасників різних політичних угруповань.

Список використаних джерел:

1. Калинович В. И. Колониальный режим управления западноукраинскими землями в панской Польше (1918–1939 гг.) : автореф. дис. канд. юрид. наук / В. И. Калинович. – Львов, 1955; Калинович В. И. Органи місцевого «самоврядування» панської Польщі в Західній Україні (1918–1939 рр.) – апарат соціального і національного поневолення трудящих // Вісник Львівського університету. Серія юридична / В. И. Калинович. – Львів, 1956; Калинович В. И. Органи юстиції панської Польщі в Західній Україні (1918–1939 рр.) – апарат соціального і національного поневолення трудящих / В. И. Калинович // Питання теорії і практики радянського права. – Львів, 1958.

2. Верьовкін В. В. Судові політичні процеси на Західній Україні у 20–30-х роках ХХ століття / В. В. Верьовкін // Актуальні проблеми розвитку економіки та гуманітаристики України в умовах ризиків : матеріали науково-практичної конференції. – Рівне, 2013. – С. 101.

3. Присташ Л. Т. Апарат управління Західною Україною в складі Польщі (1921–1939 рр.) : автореф. дис. канд. юрид. наук / Л. Т. Присташ. – К., 1998. – С. 13.

4. Pod rzadami teroru I bezprawia. Materjaly I dokumenty. – Warzawa, 1952. – S. 41–44.

5. Maly Rocznik Statystyczny. – Warzawa, 1938. – S. 12.

6. Наш голос. – 1936. – 9 липня.

7. Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО), ф.200, оп.7, спр.5, с. 3–5.

8. Нариси історії Івано-Франківської обласної партійної організації / В. Й. Гараць, П. А. Корольов, М. К. Кучеров та ін. ; редкол. П. Д. Сардачук та ін. – Ужгород : Карпати, 1979. – С. 25.

9. Орленко В. І. Історія держави і права України : посіб. для підгот. до іспитів. – К., 2008. – С. 139.

10. Державний архів Рівненської області (далі – ДАРО), ф. 30, оп. 18, спр. 845, 23 с.

11. Центральний державний архів громадських об’єднань Укераїни (далі – ЦДАГОУ), ф. 6, оп. 6–1, спр. 533, 51с.

11. Російський центр вивчення та зберігання документів новітньої історії (далі – РЦВЗДНІ), ф. 533, оп. 8, спр. 214, 155 с.