Винничук Н. С., к. е. н. Скрипник Н. Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Сьогодні наша економіка одним із першочергових суспільних завдань має збереження, технічне переозброєння та розвиток матеріально-технічної бази виробництва, значною часткою якої являються засоби праці. У вартісній формі вони функціонують як основні засоби (далі – ОЗ), що належать різним суб’єктам господарювання. Основний капітал з часом фізично та морально зношується, за рахунок його постійної експлуатації, а амортизаційні відрахування є засобом його відшкодування. Нараховані суми використовують для фінансування закупівлі оновлених засобів праці, які б втілювали сучасні досягнення науково-технічного прогресу. На успіх від реалізації такого проекту великою мірою впливають напрями і методи амортизаційної політики, яка має прямий вплив на оновлення засобів праці. Отже, відмінність амортизаційної політики від тих процесів, що відбуваються в економіці, призводить до змін обороту основного капіталу, а також зниження темпів введення нової та виведення застарілої техніки.

Останніми роками амортизаційна політика зазнає значимих змін, але вона так і не стала основним важелем держави для того щоб мати джерело дії в позитивному плані на економічні процеси які відбуваються і, в першу чергу, для введення в дію інвестиційну діяльність та технічне переозброєння виробництва. Однією з основних причин такого становища є неправильна оцінка ролі та визначення значення амортизаційної політики в розвитку національної економіки.

Проблемою амортизаційної політики, її значимість у процесі оновлення основного капіталу цікавились вітчизняні вчені: Н. Д. Бaб’як, А. А. Безуглий, І. А. Бланк, Н. Г. Виговська, Л. В. Городянська, О. Н. Короткевич, І. І. Лукінов, Л. В. Ляx, П. А. Орлoв, С. П. Орлoв, Ю. І. Стадницький, М. Г. Чумаченко, А. А. Чуxно, О. Є. Кузьмін та інші.

У амортизаційній політиці, прийнятій у країні, не передбачається участі в її формуванні усіх ланок економічної системи, які відносяться до життєвого циклу основних фондів. Результат не враховує безліч чинників, які охарактеризовують споживчі властивості та основні особливості при яких відбувається експлуатація ОЗ – таки показники як якість, фізичний та моральний знос, умови та режим використання [1, с. 13].

Зважаючи на те, що виробники основних засобів не мають змоги постійно контролювати зворотній зв’язок із споживачем, це не дає змоги визначити обґрунтовані строки експлуатації техніки. Часто великих промислові підприємства використовують основні засоби за межами номінального строку служби, але, в той же час інше обладнання може передчасно списуватися. Інноваційну політику в ринкових умовах визначається самостійно. Підприємства мають можливість замінити зношену техніку новою аналогічного призначення, підтримувати чи модернізувати старе обладнання, закупити нову техніку, яка призначена на місце старої, або концептуально нове обладнання, яке не має аналогів як у виробництві, так і у споживанні [2, с. 13].

Терміни «амортизація» й «амортизаційні відрахування» пов’язані між собою, але вони все ж таки різняться. Амортизація являє собою, з одного боку, процес перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, яка виготовляється, а з іншого - накопичення коштів для оновлення основних засобів, що були зношені, а амортизаційні відрахування являються результатом процесу амортизації. Вони вказують на знос основних засобів. Розмір відрахувань розраховується згідно строку корисного використання кожного об’єкта та їх первісною вартістю для того, щоб у період експлуатації вона була повністю перенесена на собівартість виготовленої продукції. У зв’язку з тим, що вищезазначені відрахування не є фактичними, а лише розрахунковими витратами, підприємство їх отримує у вигляді виручки від реалізації продукції і, тому, утворюють власні кошти підприємств для інвестування. В умовах за яких рівень зносу ОЗ досягнутий в усіх галузях економіки країни та при умовах різкого зменшення фінансування інвестицій з централізованих джерел потрібно якнайкраще активізувати всі інвестиційні можливості підприємств на відтворення ОЗ [3, с. 6–7]. Строки використання ОЗ повинні бути прийнятними, тобто такими, які б мали забезпечити найменші витрати праці на їх відтворення й експлуатацію за період строку служби. При завищенні чи заниженні норм амортизації вплив на діяльність підприємства може покращитись, так і погіршитися.

На макрорівні амортизаційною політикою виступає сукупність заходів, які розробляє держава до амортизації та її інструментів, пов’язаних з податковою, науково-технічною, інвестиційною, фінансовою та іншими ланками політики. Україна має таку амортизаційну політику, яка є складовою частиною інвестиційної політики, та не сприяє повторному інвестуванню амортизаційних коштів. Дана політика має бути направлена на збільшення фінансового заохочення суб’єктів господарювання та інвестування в основний капітал за кошти власного амортизаційного фонду. Вона має виконувати контролюючу функцію у процесі використання амортизаційних відрахувань за своїм призначенням, вона не повинна гальмувати економічний розвиток.

Список використаних джерел:

1. Житний П. Концепція щодо формування амортизаційної політики при умовах ринкової економіки / П. Житний // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. – № 3. – С. 13–17.

2. Чумаченко М. Амортизаційні відрахування – суттєве джерело фінансування інвестицій підприємства / М. Чумаченко // Бухгалтерський облік та аудит. – 2004. – № 8. – С. 6–8.

3. Горяїнова С. Амортизаційна політика: основні принципи розробки та оцінка її ефективності / С. Горяїнова, І. Сергєєв, В. Скуратов // Білгородський економічний вісник. – 2007. – № 3. – С. 22–25.