Антоненко С. О., Курінна І. Г.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ ЕКОНОМІКИ

Теоретико-методологічні і прикладні проблеми управління економічним розвитком потребують дослідження основ управління економікою як соціально-економічною системою і створення основ планування і моніторингу процесів розвитку національного господарства.

В арсеналі сучасної економічної науки не сформовані вихідні методи та рекомендації управління складної соціально-економічною системою. Питання управління такою системою є малодослідженими, що вимагає, перш за все, створення відповідного науково-методологічного фундаменту. Досліджуючи управління розвитком економіки, перш за все, необхідно визначити поняття «управління» та «розвиток», і на цій основі визначити зміст поняття «управління сталим розвитком» [1–3].

Поняття терміну «управління» включає в себе дії всіх осіб, які приймають рішення, планують, оцінюють, реалізують цільові дій і виконують контрольні функції. М. Мескон зазначав: «управління – це процес планування, організації, мотивації й контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілі організації».

П. Друкер, провідний теоретик в області управління, стверджує: «управління – це вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану продуктивну групу» [4].

Термін «управління» ми розглядаємо в контексті організації соціальних систем, а управління соціально-економічними системами трактуємо як «соціально-економічне управління», і його особливістю є те, що незалежно від суб'єкта, об'єктом управління є соціум і економічна діяльність.

«Соціально-економічне управління», з одного боку, це створення соціальних систем, мотивація людей до діяльності для досягнення цілей, з іншого – це спосіб отримання максимального економічного результату при мінімальних витратах.

Управлінська діяльність пов’язана з впливовістю, завдяки їй відбувається цілеспрямований вплив керуючої системи на підлеглу для отримання нею ефективного функціонування – вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з метою досягнення суб'єктом управління необхідних цілей.

Основна мета управління - забезпечення розвитку суспільства, створення умов для забезпечення високої якості життя для кожної людини.

Розвиток сучасних економічних умов обумовлює необхідність врахування: екологічних проблем, в управлінській практиці; інституційних умов і інструментів екологічної політики. Вони забезпечують динаміку змін в економіці в умовах погіршення екологічної ситуації та збільшення її негативного впливу на працездатність і здоров’я людини.

Для підвищення рівня життя на основі розвитку економіки необхідне вдосконалення економічних механізмів в сфері охорони природи, створення механізмів державної підтримки робіт для скорочення і ліквідації негативних екологічних наслідків, скоєних в результаті господарської діяльності, і вживання заходів для безпеки і комфортності проживання людини.

З позицій теорії управління підвищення стійкості системи означає рівень спроможності ліквідації нею несприятливих, у тому числі випадкових, варіацій зовнішнього середовища. Формою вищої стійкості організації системи є її здатність стало розвиватися, саморегулюватися, самовдосконалюватися завдяки внутрішнім і зовнішнім ресурсам.

У ході існування кожна система повинна досягти найбільшого потенціалу на основі принципів інерції, еластичності, безперервності та стабільності. Складна система функціонує на основі закону рівноваги, згідно з яким всяке втручання в систему обумовлює процеси, які протидіють таким змінам. Самоврядування та самоорганізація створюють умови, що сприяють збереженню стійкості системи. Правильне управління стійкістю соціально-економічної системи вимагає стійкого економічного потенціалу для створення основи вирішення соціальних проблем в суспільстві.

Стійкість соціально-економічної системи являється її внутрішньою властивістю. При правильних механізмах управління система автоматично повертається до потрібного стану при дії на неї дестабілізуючих чинників. При недосконалому управлінні система часто не повертається в стійкий стан навіть при наявності примусової корекції. З позицій створення стійкості, важливим аспектом системи управління є перерозподіл ресурсів, в цілях створення гідного рівня життєдіяльності населення і організації, стійких соціально-економічних відносин суб'єктів управління і господарювання, як в даний час, так і на перспективу.

Список використаних джерел:

1. Загорський В. С. Теоретико-методологічні основи концепції стійкого розвитку / В. С. Загорський, Є. М. Борщук // Стратегія забезпечення сталого розвитку України : мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20 трав. 2008 р.) : у 3 ч. – К. : РВПС України НАН України, 2008. – Ч. 1. – С. 82–85.

2. Загорський В. С. Системний аналіз концепції сталого розвитку / В. С. Загорський, Є. М. Борщук. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011. – 256 с.

3. Мельник Л. Г. Фундаментальные основы развития / Л. Г. Мельник. – Сумы : Университетская книга, 2003. – 288 с.

4. Питер Ф. Друкер. Энциклопедия менеджмента, пер. с англ. / Питер Ф.Друкер. - М., 2004. - 432 с.