Голей Ю. М., Склема Г. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

НАПРЯМИ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Велику кількість основних проблем, притаманних сучасному суспільству, не можливо вирішити тільки ринковими механізмами, тож виникає потреба у державній участі. Насамперед до таких проблем відносять розвиток соціальної сфери, яка замість другорядної складової економічної системи стала одним з головних чинників економічного зростання. Саме, стан освіти, рівень кваліфікованості робочої сили та глибина наукових досліджень безпосередньо впливають на темпи і якість зростання економіки, і це підтверджують спеціальні дослідження. До числа інших нематеріальних факторів, що суттєво впливають на стан робочої сили і продуктивність праці, на якість економічного зросту, відносяться охорона здоров'я, соціальне забезпечення і стан навколишнього середовища [1].

Неоднозначність рішень стосовно втручання держави в економіку – характерна ознака в історії розвитку країн з ринковою економікою. Однак жодна країна не припиняла діяльності направленої на розвиток ринкової економіки. Навпаки, присутній безупинний пошук напрямів покращення співпраці між товаровиробниками та державою, і в залежності від багатьох чинників спостерігається посилення або послаблення втручання держави. В сучасних ринкових умовах господарської діяльності держава не стільки визначає основні правила і кордони функціонування ринкової економіки, а сама змінює ринковий механізм.

Основні напрями державного регулювання економіки виконують такі функції: цільову; нормативно-правову; стимулюючу; соціальну; контролюючу.

Перераховані напрямки діяльності держави стосуються головних функцій державного регулювання економіки. В часи побудови ринкової економіки Україна також використала відомі ситуативні напрямки державного регулювання, а саме роздержавлення та передачу ефективному власнику, інститути інфраструктури ринку та забезпечення конкурентного середовища, вихід з кризового стану й інші заходи, які спрямовані на формування ринку [2].

Формами державного регулювання економіки вважають:

– бюджетно-податкове регулювання;

– кредитно-грошове регулювання;

– цінове регулювання;

– адміністративно-економічне регулювання;

– нормативно-правове, законодавче регулювання економіки та соціальних процесів.

Методами державного регулювання вважають:

– економічні та адміністративні;

– імперативні та індикативні;

– прямі та опосередковані (непрямі) [3].

Методи регулювання економіки в державі пов'язані з визначенням державою стимулів (матеріальних або фінансових), які змогли б вплинути на економічні інтереси підприємств й визначати їхню подальшу поведінку.

Інструментами економічних методів можна вважати: ставки податків, митні тарифи, облікові ставки, норми амортизації інші.

Сучасному стану державного регулювання економіки в Україні притаманні такі ознаки: досить повільні темпи реформування, недосконалі методи і механізми впливу держави на підприємства, недостатність захисту внутрішніх ринків та національного товаровиробника, слабка соціальна політика [4].

З метою забезпечення відповідності української економіки України світовим та європейським процесам та стандартам необхідно поглибити ринкові реформи, здійснити масштабні структурні перетворення, прискорення інституційних змін, легалізація тіньового сектору економіки, проведення економічної політики, направленої на модернізацію та оптимізацію господарського процесу.

Вдосконалення державного регулювання усіх видів діяльності підприємства потребує:

– спрощення дозвільної системи і скорочення ліцензованих видів господарської діяльності;

– вдосконалення податкової системи, в тому числі через зменшення кількості податків та зборів, реформ в сфері законодавчого забезпечення порядку оподаткування ПДВ;

– подолання технічних перешкод в процесі реалізації певних видів господарської діяльності;

– посилення фінансової та кредитної підтримки підприємництва, задля стимулювання його розвитку;

– попередження необґрунтованого втручання в здійснення господарської діяльність суб’єктів бізнесу з боку державних органів влади та органів місцевого самоврядування [4].

Таким чином, запровадження запропонованих сприятиме забезпеченню підвищення ефективності державного регулювання діяльності підприємницьких структур, всебічному дотриманню законних прав громадян на здійснення підприємницької діяльності, підвищенню ролі малого і середнього бізнесу та постійному розвитку української економіки, що на сьогодні складає важливе завдання для нашої держави.

Список використаних джерел:

1. Державна рeгіональна політика України: особливості та стратeгічні пріоритeти: Монографія / за рeд. З. С. Варналія. – К. : НІСД, 2007. – 768 с.

2. Гриньова В. М. Дeржавнe рeгулювання eкономіки : навч. посіб. / В. М. Гриньова, М. М. Новикова. – Х. : ІНЖEК, 2011. – 756 с.

3. Дeржавнe рeгулювання eкономіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куцeнко та ін. – К.: КНEУ, 2005. – 440 с

4. Дeржавна інноваційно-інвeстиційна політика України: тeорія, мeтодологія, напрями розвитку : монографія / Т. В. Бова ; Донeц. дeрж. ун-т упр. - Донeцьк : Юго-Восток, 2011. – 450 с.