К. е. н. Морщенок Т.С., Головченко Н.О.

Запорізька державна інженерна академія (Україна)

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Складна економічна ситуація та політична нестабільність в країні не могли не відобразитися на використанні трудових ресурсів. Більшість науковців-дослідників під трудовими ресурсами розуміють “частину населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, розумовими здатностями й знаннями для роботи в сфері народного господарства” [1]. У праці [2] А. Е. Котляра наводиться обґрунтування взаємозв’язку таких категорій як “трудові ресурси” та “робоча сила”, в яких він стверджує: “поняття “робоча сила” є вихідним, ключовим, у той час як “трудові ресурси” – похідне від нього”. “Трудові ресурси, як сукупність носіїв робочої сили” розглядає у своїй праці [3] і Качан Є. П.

Забезпеченість підприємств України та Запорізького регіону необхідною робочою силою, її раціональне використання та розвиток є необхідним для підвищення ефективності функціонування підприємства та зростання економіки країни та регіону. В той же час в Україні за даними державного статистичного спостереження "Обстеження підприємств із питань статистики праці", середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та організацій у 2014 р. становила 9,0 млн. осіб [4]. У грудні 2015 року середньооблікова кількість штатних працівників становила лише 7,8 млн. (порівнюючи з груднем 2014 року зменшилася на 600 тис. осіб). Дуже суттєво скорочення кількості працюючих відбувалося у промисловості; освіті; охороні здоров’я; торгівлі, ремонті та транспорті [5].

Аналіз даних статистики підтверджує: у 2014-2015 рр. відбулося помітне зниження ефективності використання робочого часу та суттєві обсяги вимушеної неповної занятості. Статистичні дані [4] свідчать, що у 2014 р. кожен працівник у середньому відпрацював 86,2% фонду робочого часу. У 2014 р. відмічається збільшення кількості працівників, переведених на неповний робочий день з економічних причин на 17,0% і становила 888,1 тис. осіб. Половина з них припадає на працівників промисловості [4]. За 9 місяців 2015 року кількість працюючих, які переведені на неповний робочий день з економічних причин становила 698 тис. осіб (це 8,6% середньооблікової кількості працівників) [5].

Кількість працівників, які знаходилися у відпустках без збереження заробітної плати у 2014 році становила 90,5 тис, більше половини з них зайняті в промисловості, 12,5% – у будівництві [4]. Найбільш поширеним такий вид зайнятості був у Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській, Сумській, Полтавській, Донецькій та Луганській областях, де працювало у скороченому режимі від 10 до 20% [5].

Значний спад виробництва призвів до того, що практично в усіх видах економічної діяльності та по всіх розділах класифікації професій в Україні попит на працівників зменшився. Кількість вакансій в Україні на 1 лютого 2016 року становила 31 тис. та, порівнюючи з 1 лютого 2015 року, відбулося скорочення на чверть, а у Дніпропетровській, Запорізькій областях - на половину.

Станом на 1 лютого 2016 року на одне вільне робоче місце по Україні претендувало 16 безробітних, в той час як на відповідну дату 2015 р.–13 осіб [5]. В Запорізькій області кількість вакантних посад в грудні 2015 р. порівнюючи з листопадом того ж року зменшилась на 77,4% і становила 0,2 тис. осіб. [6]. Відповідно відбулося збільшення навантаження зареєстрованих безробітних на одне вільне робоче місце у 4,9 рази і на кінець 2015 р. становило 185 осіб. По містах та районах Запорізької області покажчик коливався від 30 осіб у Запорізькому районі до 2470 осіб у м. Бердянську [6].

Наявність такої суттєвої невідповідності пропозиції робочої сили попиту на нього в Україні та Запорізькій області є чинником, який обмежує шанси безробітних щодо працевлаштування і не сприяє здоровому клімату та соціально-економічному зростанню регіону та країни в цілому.

Таким чином, вивчення ринку праці, його реформування з метою визначення вкрай необхідних спеціальностей, досягнення балансу між кількістю робочих місць та пропозицією робочої сили відповідної спеціальності, використання новітніх методів подолання безробіття, відновлення діяльності підприємств різних галузей економіки, покращення інвестиційного клімату, вдосконалення механізму управління трудовими ресурсами на макро- , мезо- та мікроекономічному рівнях залишаються одними із головних завдань, вирішення яких дозволить досягти більш ефективного використання трудових ресурсів та підвищення рівня зайнятості в країні.

Список використаних джерел:

1. Череп А. В. Соціально-економічна сутність категорії трудові ресурси в промисловому секорі економіки [Електронний ресурс] / Череп А.В., Сьомченко В.В. - Режим доступу: http://web.znu.edu.ua/herald/issues/2011/eco_2011_1/2011_1/078-84.pdf

2. Котляр А. Е. Теоретические проблемы занятости остаются актуальными / А. Е. Котляр // Человек и труд. — 1996. — № 5. — C. 9.

3. Качан Є. П. Управління трудовими ресурсами / Є.П. Качан: навч. посібник. − К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2005. − 358с.

4. Ринок праці у 2014 році: доповідь [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/rp/pres-reliz/arh_pr2012.Html.

5. Основні тенденції на ринку праці [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350794.

6. Соціально-економічне становище Запорізької області за січень–грудень 2015 року [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.zp.ukrstat.gov.ua/images/stories/Publ_svod_122015.pdf .