К. е. н. Власенко М.О., Попова О.М.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

Інноваційний рух є не простим процесом перетворення нових розробок та знань в об’єкт економічних взаємовідносин. Сам процес трансформації представляє під собою зв’язки та закономірності, що властиві лише багаторівневій системі економічних відносин. Інноваційна діяльність – це процес, при якому йде удосконалення, завершення та закінчення розробок, наукових досліджень, у більш якісний технологічний процес. Під поняттям «інноваційна діяльність» розуміється увесь інноваційний цикл, починаючи з ідей та завершуючи її реалізацією на ринку [1].

Інноваційний процес у його загальному усвідомленні виходить за рамки та не обмежується лише виходом на ринок нового продукту чи послуги. Зважаючи на те, як розповсюджується ця інновація, з часом вона удосконалюється, набуває нових властивостей. Удосконалені якості відкривають для неї нові кола використання. Внаслідок удосконалення інновація утворює нову суспільну сферу, що включає у себе:

- галузі, які створюють інновацію;

- сфери, що впроваджують цю технологію та покращують її економічні переваги;

- розділи, що виникають із розвитком нового спецтехнологічного стилю.

Раціональна цінність зміни оновлень обумовлює сильний взаємозв’язок між виробничою та інвестиційною діяльністю, що підкреслює важливість розглядання інновації як самостійного технологічно-організаційного процесу та комплексу певних факторів та чинників, що складають міжнародну інноваційну структуру [2].

Я гадаю, що висновки щодо непродуктивності місцевої інноваційної політики в попередні роки, які досить часто формуються на думці сучасної кризи інноваційної діяльності, не можна вважати коректним. Так як інноваційна модель зростання є об’єктивно наступним ступенем трансформаційного процесу. Саме це і має свідчити, наскільки дійсно ефективними були зміни і чи привели вони до результату, що вимагається.

Отже, якщо розглядати цей розвиток з точки зору економічних перетворень, то його можна характеризувати як процес системного покращення економіки, Якщо брати до уваги практичне використання нових навичок та знань для підвищення обсягів виробництва, підвищення якості властивостей національного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та збільшення швидкості соціального прогресу в соціумі – це все є результатом руху економіки у покращене майбутнє.

Усе вище сказане можна підсумувати та зробити висновок, що покращення та прискорення економічного розвитку не може обмежити теми для наукових праць, розробок чи досліджень вже існуючими технологіями та процесами. Воно повинно бути спрямоване у напрямку пошуку нових шляхів за-для технологічного зрушення з місця та пришвидшеного отримання позитивних результатів для економічного стану країни. Одним з найважливіших завдань оновленої політики є убезпечення врівноваженої взаємодії наукового, суспільного і виробничого факторів, введення нової схеми удосконаленої інноваційної думки суб’єктів виробництва.

Перелік використаних джерел:

1. Перспективи інноваційного розвитку України (аналітична доповідь) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/table/Zhalilo21/003.htm.

2. Гой І. В. Підприємництво : навч. посіб. / І. В. Гой, Т. П. Смелянська. – К. : “Центр учбової літератури”, 2013. – 368 с.