Литвинова О. В., Смирнова Т. А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

Сучасний соціально-економічний стан не тільки України, але і всього світу, дивує своєю динамічністю та непередбачуваністю. В таких невизначених умовах дуже складно будувати бізнес. Страх перед різноманітними ризиками перешкоджає нормальному функціонуванню підприємства, що приводить до уповільнення багатьох бізнес-процесів та тягне за собою повну їх зупинку.

Роблячи акцент на зовнішні фактори, маючи на меті максимальне збереження матеріальних засобів підприємства, менеджери вирішили створити науку, що займається виявленням того, що може статися, і одночасно забезпеченням стану готовності до цього, яка дозволяє створити систему управління організацією, що працює на попередження можливих проблем – ризик-менеджмент.

Ризик-менеджмент – це комплекс заходів, спрямований на мінімізацію можливих збитків, які може понести бізнес в зв'язку з настанням негативних подій [1].

З моменту появи цієї науки її стратегії були спрямовані безпосередньо на сам ризик. Менеджери мали справу з виробничими та фінансовими ризиками, ризиком банкрутства, зриву укладених угод та ін. Основні підходи ризик-менеджменту, наприклад, диверсифікація, лімітування, орієнтувалися на збереження грошових засобів шляхом зниження ступеню ризику. Сучасні ж підходи розглядають не самі ризики, а область їх виникнення. І, використовуючи різноманітні методи, ризик-тейкери (менеджери-професіонали у сфері ризик-менеджменту) мають на меті мінімізувати можливість зіткнення з непередбачуваними ризиками та максимізувати прибутки за рахунок роботи з подіями, а не їх можливими наслідками, які можуть бути як позитивними, так і негативними.

Враховуючи ці та інші вимоги у сфері ризик-менеджменту, до інноваційних методів можна віднести такі прийоми як реінжиніринг, неттинг, та ін.

Термін "реінжиніринг бізнес-процесів" (від англ. business process reengineering, BPR) був введений Майклом Хаммером в 1990 р в статті «Реінжиніринг: не автоматизуйте – знищуйте» і являв собою принципове переосмислення і радикальну перебудову бізнес-процесів для досягнення кардинальних поліпшень критичних сучасних показників ефективності: вартості, якості, сервісу і оперативності [2].

Сам метод реінжиніринга – це дуже великий ризик, але у разі грамотного використовування, ефективність підприємства зростає у 2-5 разів. Не зважаючи на те, що одне з найголовніших принципів реінжиніринга радикальність, М. Хаммер казав: «Суть нашого підходу в тому, щоб керувати компаніями навколо їх процесів. Іноді вони вимагають радикальної перебудови, іноді ні.» Тобто, ідеєю цього методу, є переосмислення бізнесу, розуміння його як сукупність бізнес-процесів та подальше управління ними.

Не менш популярним у вітчизняних підприємств є використання неттингу, що являє собою повне або часткове припинення зобов’язань за правочинами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів шляхом зарахування зобов’язань чи іншим способом. [3]

Найпростіше пояснити суть неттінгу можна одним словом – взаємозалік. Тобто, наприклад, якщо одна компанія має сплатити іншій 4 млн. грн., а та їй 3 млн. грн., то перша сплачує лише 1 млн. грн., знижуючи валютний ризик та зводячи к мінімуму комісію у банку та інші операційні витрати.

До ефективних методів управління валютними ризиками, у разі можливої девальвації або ревальвації валюти, відносять лідинг та лагінг – попередня оплата платежу або його затримка по зобов’язанням.

Усі ці методи належать до внутрішніх інструментів управління корпоративними ризиками. Категорія зовнішніх включає у себе форвардні та ф’ючерсні операції, свопи та опціони – дерівативи або контракти, ціна яких коливається в залежності від змін ціни актива (курсу валюти, відсоткової ставки, ціни товару або цінних паперів). Такі договори створювалися для страхування компаній від непередбачуваних змін у соціально-економічному середовищі, але на даний момент використовуються для спекуляцій, мета яких не реальні поставки товару, а виграші на стрибках курсу.

Форвардні операції – це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту. Форвардний контракт укладається, як правило, з метою здійснення реального продажу або купівлі відповідного актива, з метою страхування постачальника або покупця від можливої зміни ціни [4].

Такий метод має сенс лише у разі зростання курсової вартості активу та зазвичай має прописані у контракті одну або декілька фіксованих дат поставки. Перевагою також є можливість страхування продавця або покупця від майбутньої зміни кон’юнктури ринку.

Ф’ючерсні операції – це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту. Від форвардної вони відрізняються тим, що укладаються лише на біржі, яка сама розробляє умови контракту, що підвищує їх ліквідність, не завжди мають на меті реальну поставку товару та можуть бути змінені або скасовані за допомогою оффсетної угоди. Тобто, ф’ючерсний контракт реєструється розрахунковою палатою біржі, через яку після цього і проходять всі операції, та найчастіше являють собою гру на курсовій вартості активу.

Схожим методом можна отримати прибуток за допомогою укладання своп-контрактів, особливістю яких є те, що вони повністю виключають валютний ризик.

Своп – це одночасний продаж і купівля однієї кількості певної валюти з різними датами валютування, тобто, тимчасова купівля валюти з гарантією подальшого продажу [5].

Своп можна прирівняти послідовності форвардних контрактів. Укладаючи такий договір компанії повністю застраховують себе від ризику зменшення прибутку через зміну курсу валют, але при цьому виключають можливість заробітку у тому випадку, якщо курс валют зміниться у вигідному для них напрямку. Тож, за умовами свопу жодна зі сторін не отримає додаткового прибутку.

Такі операції стають все більш популярними серед багатьох світових компаній-інвесторів, являючи собою можливість збереження капіталу методом валютної диверсифікації. Прийняття досить великого ризику підкріплюється ретельними дослідженнями сфери, у яку вкладаються кошти, що потребує грамотного та відповідального підходу до роботи висококваліфікованих ризик-менеджерів.

Нажаль, у нашій країні подібні методи використовуються не дуже часто. Головна причина – відсутність досвідчених професіоналів, що зможуть правильно спрогнозувати ситуацію на ринку та взяти на себе такий великий ризик. Тож, для подолання зупинки розвитку вітчизняного ризик-менеджменту, потрібно впроваджувати програми підвищення обізнаності менеджерів у цій сфері або користуватися послугами аутсорсингу.

Україна потребує розвитку ризик-менеджменту, бо сучасні методи дуже відрізняються від класичних та дозволяють компаніям складати договори як з вітчизняними, так і з іноземними партнерами, захистивши їх від непередбачуваних змін в соціально-економічному середовищі та запобігаючи витратам підприємства, передбачивши можливість виникнення несприятливих ситуацій та обравши правильні шляхи їх подолання.

Список використаних джерел:

1. Балдин К. Риск-менеджмент : учеб. пособ. для вузов / К. В. Балдин – М. : Эксмо, 2006. – 368 с.

2. Хаммер М. Реинжиниринг корпорации: Манифест революции в бизнесе / М. Хаммер, Д. Чампи ; пер. с англ. Ю. Е. Корнилович. – М. : Манн, Иванов и Фебер, 2006. – 288 с.

3. Про депозитарну систему України : Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua

4. Буренин А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки / А. Н. Буренин/ – М. : Тривола, 1994. – 232с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / під ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.