Д. е. н. Гринько Т. В., Камлук Ю. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АПК УКРАЇНИ

Україна сьогодні – держава, що має високий інтелектуальний і технічний потенціал і впевнено рухається шляхом радикальних суспільно-політичних та економічних реформ.

За останні роки українська промисловість виходить із системної кризи. Взятий урядом курс на вступ до Євросоюзу орієнтує промисловість на розвиток перспективних високотехнологічних галузей. Протягом останніх декількох років досягнуто чимало позитивних зрушень у економічному та соціальному напрямку розвитку країни. Продукція вітчизняної промисловості експортується до 125 країн світу. На світових ринках збережено стійкі позиції таких галузей промисловості як оборонна, суднобудівна, літакобудівна, енергетичного машинобудування, металургійна та хімічна.

Україна – це одна з країн світу, що створює майже замкнені цикли виробництва і проектування авіаційної техніки. Але в нашій державі, у розвитку вітчизняної промисловості не все так добре. Особливо актуальним для країни є розвиток підприємств агропромислового комплексу.

Сільськогосподарське машинобудування сьогодні – одна з найвідсталіших галузей машинобудування та промисловості взагалі. Вона найбільше вражена економічною кризою. Слід зазначити, що серед факторів, що значно впливають на розвиток агропромислового комплексу в Україні, можна виділити: систему господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, наявність унікальних природних ресурсів та структуру земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. При цьому, безумовно вирішальне значення належить економічним факторам, саме від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища тощо [1].

Сьогодні фермери в Україні працюють на 70-90 % зношених тракторах і комбайнах. Кожного року необхідно ремонтувати більше половини тракторів, майже всі бурякозбиральні комбайни, ґрунтообробні та інші сільськогосподарські машини і механізми.

Щороку витрати на відновлювальні ремонти комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки зростають на 5 %, і вони вже сягають третини вартості нової техніки [2].

Щороку, починаючи з 1995 року, сільгоспвиробники через затягування строків жнив (більш агротехнологічно допустимих у 3-5 разів), втрачають вирощений урожай від осипання, проростання в колосі, зниження якості на 600-800 млн. доларів. За минули 5-6 років аграрне виробництво понесло збитки через втрати зерна на 3-3,5 млрд. дол.

Із міркувань керівників заводів склалося враження, що причиною всіх бід вітчизняного комбайнобудування є зарубіжні комбайни.

Таким чином, перед вітчизняними виробниками дуже гостро стає проблема підвищення рівня конкурентоспроможності їхньої продукції. Основними складовими підвищення конкурентоспроможності є підвищення якості продукції та зниження її собівартості.

Тобто, склалася ситуація, яка дестабілізує розвиток вітчизняного виробництва в галузі сільськогосподарського машинобудування. Кошти, які мали би бути використані на закупівлю вітчизняної техніки, що сприяло би розвитку сільськогосподарського виробництва, пішли до кишені іноземних виробників. Надійність вітчизняної сільськогосподарської техніки вкрай низька. А якщо точніше – вони катастрофічно ненадійні. Час роботи до першого збою - усього 10 годин. Фактично це 300 поломок протягом загального терміну експлуатації. Виходить, що час, витрачений на ремонт, дорівнює часу роботи комбайна в полі.

Що стосується технічних, технологічних характеристик вітчизняних зернозбиральних комбайнів, то не варто робити заяв типу: вітчизняна техніка за якістю не поступається зарубіжний і є в 5-6 разів дешевшою. Меншу ціну вітчизняної техніки можна пояснити двома складовими: низькою заробітною платою та низькими амортизаційними відрахуваннями на застаріле технологічне обладнання. Інші складові ціноутворення сягають світового і дещо вищого рівня: метал, газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, транспортні витрати, податки, яки не дають знизити ціну без державної підтримки в 5-6 разів. Що стосується вітчизняного виробництва, то воно доведено до поштучного, ручного складання. Практично зупинено конвеєри. А це означає зростання собівартості майже на 30%, зниження якості та конкурентоспроможності.

Отже, головними шляхами підвищення конкурентоспроможності українських підприємств агропромислового комплексу можна визначити:

– відповідність вітчизняних стандартів агропромислової продукції міжнародним стандартам;

– формування сучасної інфраструктури агропромислового ринку;

– державна підтримка підприємств сільськогосподарського машинобудування;

– розширення взаємозв’язків вітчизняних аграрних підприємств;

– взаємодія підприємств агропромислового комплексу з науко-дослідними установами;

– організація ярмарок, міжнародних виставок, конференцій тощо на території України та сприяння участі вітчизняних виробників у таких заходах закордоном тощо.

Список використаних джерел:

1. Кириленко В. В. Економіка / В. В. Кириленко. – Тернопіль : Економічна думка, 2002.– 193с.

2. Качмарик Я. Д. Конкурентна перевага як чинник забезпечення ефективної діяльності підприємства / Я. Д. Качмарик, К. Ю. Чергава // Наук. вісн. НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.5. – С. 196–200.