К. і. н. Глушкова Л. В., Кліндухова Ю.

Дніпродзержинський державний технічний університет

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Серед науковців та політиків активно ведуться розмови щодо необхідності реформування та удосконалення системи управління. Актуальність вивчення цієї проблеми полягає в тому, що головним завданням управління є координація та інтегрування системи керування в єдине ціле. Процес управління складається з виконання різних функцій, але система управління тільки тоді стає системою, коли всі її функції і ланки становлять єдине ціле. Тому найважливішим є забезпечення погодження і єдності системи управління як цілого, особливо це стосується взаємодії органів влади на місцевому рівні. Саме тому повинно відбуватися вивчення та аналізування системи ефективного управління, так як це є запорукою стабільного політичного, економічного, соціального розвитку українського суспільства.

Сучасна модель управління, переважно адміністративно-командна, стійкого розвитку забезпечити не може. В основі такої моделі лежить система, заснована на інтегральному знанні досягнень різних наук і цілісному впливу суб’єктів управління на місцеві процеси з урахуванням довгострокової перспективи. Тому контакт із науковою новизною має носити постійний, а не епізодичний характер. У місцевих співтовариствах, що розвиваються, звичайно проводяться інноваційні семінари, де порушуються серйозні управлінські задачі, систематично навчається весь апарат управління, багато людей в апараті одержують другу вищу освіту, із задоволенням працюють над своїми дипломними проектами, які, зазвичай, тісно пов’язані з вирішенням актуальних питань, соціального розвитку.

Нові соціальні і економічні відносини в Україні вимагають якісних змін організації і діяльності органів виконавчої влади, державних службовців особливо там, де влада ближче усього до людини – на рівні територіальної громади. Але управлінська практика показує, що при високому ступені суспільної потреби в дієздатному і відповідальному управлінні соціальним розвитком територіальних громад поки ще погано функціонують організаційні структури, належною мірою не готові до вирішення найскладніших державних задач – це одна з основних проблем і протиріч у процесах розвитку цілісної системи державного і місцевого самоврядування в Україні.

Важливе значення щодо адаптації кадрового потенціалу до нововведень і одержання соціальної-адаптації, що сприяє соціальним змінам, має інноваційна кадрова політика. Кадрові зміни істотно сприяють управлінським інноваціям, тому що новим керівникам підрозділів хочеться «вирізнитися» і продемонструвати свої творчі можливості, прогресивність і компетентність. Однак підлеглі часто можуть звести нанівець спроби зробити зміни, якщо вони одностайні в думці, що ці зміни спрямовані проти їхніх інтересів, навіть якщо вони в інтересах різних соціальних груп територіальної громади. У цьому випадку необхідна кадрова стратегія, що відповідає стратегічним планам територіальної громади. Необхідна розробка основних модулів, відповідальних за трансляцію цілей, мотивацію, підбор, розміщення, підтримку необхідної кваліфікації персоналу, його навчання.

Доцільно інтегрувати організаційні зміни й інтереси державних службовців за допомогою проведення регулювання кадрових процесів, створюючи нову структуру кадрової служби й одночасно здійснюючи її автоматизацію. У зв'язку з даними завданнями необхідно попереднє залучення фахівців з кадрів і керівників середнього рівня в проведені зміни, у силу того, що вони беруть активну участь у формуванні вимог до майбутньої кадрової складової територіальної громади, а також є функціональним замовником даної складової соціального розвитку.

Важливо дотримуватися залучення керівників середньої ланки в процес впровадження, у силу того, що розробка комплексної системи мотивації починається «зверху», тобто з формалізації цілей і оцінки організаційної культури, тих етапів, де керівництво організації на рівні територіальної громади бере безпосередню участь.

Важливо визначити ключові компетенції для кожної ланки управління з метою конкретизації інноваційних процесів соціального розвитку. Оптимізувати чисельність кадрового потенціалу, розподілити навантаження й відповідальність між керівниками і їхніми підрозділами. При необхідності провести ротацію кадрів, сформувати регламенти (положення про підрозділи, посадові інструкції, організаційно-розпорядницькі документи для переходу на нову структуру й т.д.)

На особливу увагу заслуговує розробка пропозицій щодо удосконалення фінансово-економічного забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування в Україні, які безпосередньо задіяні в процесі соціального розвитку територіальної громади.

Одним з центральних питань, що постає в процесі реалізації концепції адміністративно-територіальної реформи є питання про реалізацію механізмів ресурсного забезпечення органів влади на соціальний розвиток територіальних громад. Це питання тісно пов’язане, які здійснюються в українському суспільстві, з реформами й подальшим розвитком місцевого самоврядування відносно автономної форми публічної влади, у рамках якої здійснюється управління місцевими і деякими загальнодержавними справами.

Таким чином основи місцевого самоврядування є складовою процесів, пов’язаних з удосконаленням управління соціальним розвитком територіальної громади, становленням громадянського суспільства, оскільки вони дають права реалізувати права людини, індивідуальні потреби й захистити соціальні запити особи в межах існуючого правового поля.

В умовах українського суспільного розвитку триває пошук оптимальних форм розвитку та реформування управлінських кадрів на місцевому рівні, яка б робила гармонійними відносини центральної та місцевої влади. Актуальним залишається завдання повнішого і диференційованого врахування зарубіжного досвіду форм муніципального управління.