К. ф. н. Гончарук О. В.

Івано-Франківський національний медичний університет, Україна

ЕПІСТЕМІЧНА ФУНКЦІЯ ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ РАЦІОНАЛЬННОЇ ОЦІНКИ ТА ЗАСОБИ ЇЇ ВИРАЖЕННЯ

Одним з актуальних питань сучасного синтаксису є специфіка використання та функціонування вставлених конструкцій як одного із репрезентантів категорії модальності, які за своїми властивостями найбільш спрямовані у сферу мовлення і мають значний комунікативний потенціал. Комунікативно-прагматичне дослідження вставлених компонентів з урахуванням модальних значень дає змогу висвітлити приховані особливості цих синтаксичних одиниць і, відповідно, створити цілісну модель їх функціонування у висловленні, що досі не було предметом окремого дослідження в українському мовознавстві.

Вставлені конструкції є насамперед засобами вираження об’єктивно-суб’єктивної модальності, яка реально існує в комунікативно-інформаційному плані, представляє відношення до певної події, ситуації, розглянутої в основному висловленні. Особливістю вставлених компонентів є те, що вони в структурі висловлення поряд із базовою інформацією є надбудовою, факультативним елементом, що відсунутий на другий, паралельний план. Вставлені компоненти подають додаткову інформацію щодо основної частини, хоча іноді інформація, представлена у них, буває значеннєво важливіша, ніж базова. Часто на об’єктивну модальність у вставленні відбувається нашарування суб’єктивної модальності раціонально-оцінного характеру.

До складових компонентів суб’єктивної модальності належать: «ставлення мовця до змісту висловлення», яке окремі лінгвісти розуміють як «ступінь вірогідності» змісту речення з погляду мовця, відповідність його до дійсності («проста вірогідність», «проблематична вірогідність», «категорична вірогідність») [4, с. 39]; «міру впевненості» мовця в реальній значущості його висловлення [2, с. 294]; «ступінь імовірності» відповідності дії реальності з погляду мовця («упевненість», «можливість», «сумнів») [1, с. 15] тощо. Тобто логічна (раціональна) оцінка передає особливості суб’єктивного осмислення базису, надає йому значеннєвої вагомості (з погляду мовця) у момент акту спілкування.

Вставлення із суб’єктивною модальністю раціональної оцінки реалізують таку комунікативно-прагматичну функцію, як епістемічна, яка, у свою чергу, диференціюється на значення:

1) упевнененості:  а) ствердження; б) переконання,  запевнення; 2) невпевненості:  а) сумнів; б) припущення; в) зацікавлення;

Епістемічна функція виражає ступінь упевненості / невпевненості в істинності повідомлення. Упевненість передбачає такі функціональні різновиди:

‑ ствердження (непохитна, усталена, остаточно висловлена думка про кого-небудь, що-небудь, яка не підлягає сумніву): Тож пий спокійно, Гертрудо, – Ніколи тебе не убуде (То автор-лайдак із нудів Вколошкав тебе, авжеж!) (Забужко О.); Іноді бувало таке, що вона (подумки, звичайно ж!) забороняла собі навіть наближатися до тих дверей у своєму уявному «готелі світу», за якими оселила Макса… (Роздобудько І.) – стверджувальна частка авжеж, модальне слово звичайно зі значенням достовірності в окличних конструкціях служать для підтвердження істинності сказаного;

‑ переконання, запевнення (думка, висловлена з метою переконати, запевнити в комусь, чомусь): Погляди часто й надовго зупинялись на козаках (бо то, таки дійсно, була мальовнича група!) (Винниченко В.); Далі говірка молодиця розповіла мені, що, коли я сидів у тюрмі, моя мати приходила до них кидати на карти («Бо я таки справді є ворожка!»), і вона вгадала матері, що я незабаром буду дома (Васильченко С.) – запевнення в істинності, справжності дії виражається за допомогою модальних слів із семантикою реальності того, що відбувається дійсно, справді, підсилених стверджувальною часткою таки; Нема чого таїти – «романсували» трошки (де ж молодь не романсує?), але й училися пильно (Пчілка О.); Марта встає (а що їй ще робити?) і покірно відходить слідом за Хомським туди, де танцюють повільний танець у напівтемряві (Андрухович Ю.) – невласне питальні конструкції репрезентують риторичне запитання, яке не вимагає відповіді, оскільки відразу передбачає її, таким чином нейтралізуючи питальне значення; зазначена риторичність підсилена частками ж, ще як додатковими засобами переконання реципієнта; А тут мене вже оперізують линвов і попід пахи, і в поясі, – я стаю в кибель… «Ну», – кличе якийсь голос (а хто знає, відки він?). (Франко І.) – мовець свідомо переміщує інтонаційний центр на питальний елемент хто з метою заперечення (хто = ніхто), щоб таким чином виділити та надати раціонально-емоційного значення запевнення в тому, що ніхто не знає, звідки лунає голос; – Пішла поміж чоловіків, хитрощами зібрала їх разом (а ви знаєте, як у ті часи чоловіки неохоче слухали жінок?)… (Вільде І.) – особливість риторичного «ораторського» питання полягає в тому, що зростає елемент адресованості завдяки використанню особового займенника ви у функції звернення, створюється «ілюзія безпосереднього контакту, діалогу автора з читачем» [3, с. 99], тобто діалогізується, «оживлюється» монологічне мовлення, активізується сприйняття мовцем інформації; Він – я це знаю – не дасть мені ніколи причини жалувати моєї щирої прихильності до його колишньої любові, а теперішньої приязні (Кобилянська О.) – предикат зі значенням розумової діяльності знаю використовується мовцем з метою переконати в достовірності своїх знань.

До функціональних різновидів вставлень із семантикою невпевненості належать конструкції, що виражають:

‑ сумнів (непевність щодо вірогідності, можливості чого-небудь): Так сумно, так без краю сумно. Усе скінчилось. (Чи й було?) Дивлюсь недвижно і бездумно Крізь зимове морозне шкло (Рильський М.) – питальні конструкції виражають невпевненість у вірогідності повідомлюваного, де питальна частка чи є засобом нашарування додаткових смислових відтінків (сумнів); Вона шукає причини цього безладдя, цього гарячого поспіху, цього бажання причепуритися (а може, і сподобатися – хто знає?) (Вільде І.) – суб’єктивно-модальна синтаксема а може не змінює значення питальності, а тільки надає особливого модально-експресивного відтінку гіпотетичності вставленій конструкції;

‑ припущення (непевність щодо вірогідності, можливості чого-небудь, яка передбачає можливу, ймовірну відповідь): Бєлугін озирнув її постать: чепурний, кокетливий беретик хорошого зеленого типу (мабуть, закордонного походження) (Винниченко В.); Мої уболівання за Дарочку виявилися небезпідставними: вона не показалася того дня на люди, мабуть, соромилася, а наступного, вдосвіта (очевидно, домовлено було з шофером), підкотила до Бурдюгового дому машина й повезла дівчину в Мелітополь (Міщенко Д.) – передається емоційно нейтральними та окличними конструкціями, які виражають невпевненість з допомогою модальних слів мабуть, очевидно, водночас припускається ймовірна відповідь на неї;

‑ зацікавлення (викликана чим-небудь, ким-небудь увага до когось, чогось, яка передбачає пошук інформації з метою з’ясування, уточнення незрозумілого чи взагалі невідомого): На одній вулиці, де народ у тривозі висипав з хат, він бачив, як якась кругловида кучерява дівчина (чия вона?) кидалась поміж люди з тхоревим хутром і всіх благала, щоб заховали (Коцюбинський М.); А біля Шамрайки – хто ж це там? – Ага, Тодось Бохонко (Гуцало Є.); Про Ілька Аркадій намагається не думати (все ж таки скільки в нього дітей: двоє чи троє?) (Вільде І.) – передається питальними конструкціями із питальними компонентами: атрибутивним компонентом чия, предметним компонентом хто, обставинним компонентом скільки, – які сигналізують про модальний статус аналізованих вставлень, указують на зацікавлення автора в одержанні певної інформації. Додатковими засобами вираження інтересу до очікуваної відповіді є підсилювальні частки ж, все ж таки.

Таким чином, вставлені конструкції із суб’єктивною модальністю, які втілюють раціональну оцінку, мають значення епістемічності. Епістемічна функція передбачає відтворення ступеня впевненості / невпевненості в істинності, правдивості інформації.

Як бачимо, для передачі впевненості, підтвердження істинності, правдивості поданої інформації використовуються вставлені конструкції, що містять модальні слова зі стверджувальною семантикою, функція яких і полягає у тому, щоб переконати, запевнити в достовірності думки, висловленої мовцем. Підсилювально-видільні частки в окличних конструкціях, невласне питальні конструкції у функції риторичного ствердження, а також предикати у функції запевнення теж є свого роду допоміжними засобами, показниками істинності сказаного мовцем.

Вставлені конструкції невпевненості у повідомлюваній інформації відображають «реальність / ірреальність факту», з їх допомогою втілюється «прагнення мовця – одержати конкретну інформацію» [5, с. 5] або ж реалізується потреба автора компенсувати недостатність, неповноту певної вихідної інформації шляхом її розширення. Значення невпевненості реалізується шляхом використання окличних або питальних конструкцій з питальними і без питальних компонентів, з питальною часткою чи, а також модальних слів із семантикою невпевненості.

Список використаних джерел:

1.  Гак В. Г. О категориях модуса предложения / В. Г. Гак // Предложение и текст в семантическом аспекте : межвуз. тематический сб. – Калинин : КГУ, 1978. – С. 19–26.

2. Грепл М. О. О сущности модальности / М. О. Грепл // Языкознание в Чехословакии, 1956–1974 : сб. статей; / пер. с чеш., словац., англ. и фр. / под ред. А. Г. Широковой. – М. : Прогресс, 1978. – С. 277–301 с.

3.  Калинина А. А. Риторический вопрос среди различных типов предложений / А. А. Калинина // Русский язык в школе. – 1987. – № 4. – С. 97–101.

4.  Панфилов В. З. Категория модальности и её роль в конституировании структуры предложения и суждения / В. З. Панфилов // Вопросы языкознания. – 1977. – № 4. – С. 37–48.

5. Шабат С. Т. Категорія питальної модальності в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / С. Т. Шабат. – Івано-Франківськ, 2000. – 19 с.