Трестер Ю. О.

Національна академія державного управління при Президентові України

Роль ювенальної юстиції щодо забезпечення безпеки дитини

Важливу роль щодо забезпечення безпеки людини, суспільства та і держави в цілому відводиться судовій системі. Україна не є винятком, а тому судова влада в системі забезпечення безпеки дитини України потребує суттєвого розвитку і напрацювань, зважаючи на сучасні загальносвітові тенденції. Так склалося, що нинішні судові рішення в нашій державі або часто бувають неефективними внаслідок відсутності необхідної законодавчої бази, або не виконуються належним чином, внаслідок відсутності ефективної гілки виконавчої влади в сфері безпеки дитини. Тому на нашу думку, необхідно особливу увагу звернути на можливі варіанти забезпечення безпеки дитини за допомогою судової системи держави з урахуванням досвіду розвинених країн.

Одним з інструментів забезпечення безпеки дитини у світі є формування особливого порядку судочинства щодо неповнолітніх, які вчинили протиправні дії – ювенальна юстиція. Це особлива система правосуддя для неповнолітніх. В основі цієї системи лежить доктрина «parens patrie», згідно з якою держава має поводитися як опікун або відповідальна особа, захищаючи неповнолітніх від небезпечної поведінки і шкідливого оточення.

Перший суд у справах неповнолітніх був створений в Австралії (1890), потім ювенальні суди були утворені в Канаді (1894) і в США (1899). Їх приклад наслідували інші країни, де через короткий час виникли національні суди для неповнолітніх. Сьогодні ювенальні суди функціонують більш, ніж в 60 країнах світу та представлені двома варіантами:

1) автономний суд, не пов'язаний із загальним судом;

2) загальний суд держави, що отримав функції розгляду справ про неповнолітніх.

На даний час ювенальна юстиція сприяла утворенню цілого комплексу несудових, навіть неюридичних органів, які покликані її обслуговувати, мають допоміжні функції і нерідко в ході історичного розвитку ювенальної юстиції активно витісняють суд як орган правосуддя.

Наприклад, функцію захисту дітей від сімейного насильства в багатьох країнах світу виконують не правоохоронні органи у співпраці з органами опіки, піклування, місцевого самоврядування, а фахівці з соціальної роботи. У них є досвід постійної і повсякденної роботи з сім'ями, які потрапляють в складне і навіть небезпечне становище. Соціальний працівник має повне законне право контролювати та у разі необхідності пред'являти до винних суворі вимоги. У США, ФРН, Голландії, Великобританії фахівці із соціальної роботи наділені широкими повноваженнями (аж до порушення кримінальної справи і клопотання про відчуження дитини від батьків).

Найбільш часто застосовується тимчасова ізоляція постраждалої дитини (наприклад, переміщення дитини до притулку для проведення з нею реабілітаційних заходів, тимчасове влаштування в фостерну сім'ю і навіть арешт батька від 15 до 30 діб). У тому випадку, коли поведінка батьків і після застосування до них санкцій залишається без змін та загрожує безпеці дитини, застосовуються інші, більш радикальні заходи.

Соціальна робота з неповнолітніми жертвами насильства за кордоном спирається на практику оповіщення. Будь-яка людина з власної ініціативи може довести до відома соціальної служби, що займається захистом дітей, або поліцію про випадок або підозру факту насильства над дитиною в сім'ї. Такі повідомлення вважаються елементарною необхідністю і сприймаються суспільством як обов’язок щодо забезпечення безпеки будь-якої дитини.

Що стосується лікарів, педагогів, тренерів, вихователів, то для них це – прямий обов'язок. Повідомлення можна передати по телефону, надіслати поштою, оформити безпосередньо у відповідній установі протягом 24 годин після події. Законом передбачені недоторканність осіб, що інформують, збереження анонімності і конфіденційності, а також покарання для тих, хто ці правила порушує. Соціальні працівники розслідують справу, протягом 48 годин вступають разом з поліцейським і медпрацівником в контакт з сім'єю (якщо випадок дуже важкий – негайно). Працюють такі служби цілодобово і без вихідних. При цьому соціальний працівник в домашніх умовах обговорює з батьками отриману інформацію, спілкується з дитиною, ретельно спостерігає за їх поведінкою, оцінюючи реальні умови життя сім'ї, контактує з фахівцями, вчителями, сусідами, друзями і родичами дитини.

Розслідування передбачає невідкладний медичний і психологічний огляд дитини в умовах соціального або медичного закладу, госпіталізацію (в притулок або медичний стаціонар) в якості короткочасного захисного заходу. Згоди або дозволу батьків не потрібно. Соціальний працівник має право звернутися до суду, якщо його розслідуванню чинять опір. Навіть в разі непідтвердження звинувачень соціальний працівник періодично відвідує дитину [1].

Як висновок, варто зазначити, що на даний час в Україні питання забезпечення безпеки дитини мають стати пріоритетними щодо всієї системи національної безпеки. Тому проблемам судочинства та впровадження ефективних механізмів щодо забезпечення безпеки дитини необхідно приділяти значно більше уваги, ніж це є насправді.

Список використаних джерел:

1. Зарубежная практика защиты прав ребенка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ria.ru/pravo_spravki/20100317/214971297.html