Кочеpгіна К. О., Носаpева А. І., к. т. н. Куценко В. Й.

Дніпpопетpовський національний унівеpситет імені Олеся Гончаpа (Укpаїна)

ШЛЯХИ ВІДPОДЖЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАPСЬКОЇ ГАЛУЗІ В УКPАЇНІ

Донедавна українське село визначалося як явище у світовій культурі, але на сьогоднішній день воно гине: з карти України щороку зникають 15-20 сіл. За роки трансформації соціально-економічної моделі країни було втрачено значно більше, проте, найголовнішим є те, що робить українське село колискою нації!

Маючи багатий досвід та наслідування минулих років, а саме наших пращурів Трипільців, можна казати, що на Землі у період із 5500 до 4000 р. до нашої ери відбулася землеробська революція, тобто, перехід від полювання на тварин до розведення, від збирання рослин до вирощування. І Трипільці перейшли до головної частини своєї економіки, сільськогосподарського виробництва, якщо не першими, то значно раніше, аніж мешканці інших регіонів планети. І умови для цього були оптимальні. При обробці землі, трипільці постійно жили на одному місці майже сто років. Земля виснажувалася через певний час, тому вони переходили на іншу територію. Дослідники стверджують, що їх сільське господарювання було настільки розвиненим та досконалим, що кількість продукції була у надлишку. Трипільці були не тільки вправними хліборобами, проте й обдарованими ремісниками. Отже, Трипільська цивілізація була одним з перших суспільств, що вирішило проблему продовольства.

Також, необхідно звернути увагу на позитивний досвід господарювання в Київській Русі. Сільське господарство спиралося на прадавні традиції східних слов'ян, які з незапам'ятних часів були умілими землеробами. У Київській Русі основними зерновими культурами були жито, ячмінь й просо, овес й пшениця. У різних регіонах могутньої держави залежно від ґрунтів і кліматичних умов використовували різні системи та методи обробки землі. Підсічній системі віддавали перевагу у лісовій зоні, застосовуючи при цьому для обробки землі легку соху. Ліс вирубували і спалювали, таким чином одночасно удобрювали ґрунт й звільняли посівні площі. У Київській Русі був значний набір ручних землеробських знарядь, серед яких були мотики, заступи, коси, серпи, які археологи під час розкопок знаходять досить часто. Землеробство на Русі було на такому високому агротехнічному рівні, який забезпечував велику для свого часу врожайність та продуктивність праці.

Наступним важливим видом діяльності сільського господарства було скотарство. Часто згадуються у літописах та інших пам'ятках писемності продукція тваринництва та різні свійські тварини. Серед сільських промислів особливо виділити можна рибальство та мисливство. Велику роль серед промислів відігравали бджільництво, а також бортництво (тобто добування меду диких бджіл). Віск і мед користувалися попитом на Русі та за її межами. Такі товари продавалися на багатьох ринках країн Західної Європи й Близького Сходу. Увесь люд по силі можливості працював: земля давала можливість повної зайнятості.

На сьогоднішній день у селі маємо найвищий рівень безробіття на найкращих у світі чорноземах, занедбання традиційних екологічно чистих напрямків виробництва продукції сільського господарства, відтік висококваліфікованих спеціалістів,а також люмпенізація, і, як результат, фізична та моральна деградація населення села. Не функціонують повноцінно у селах заклади культури, які й створені, щоб виховувати молодь, нести культуру, забезпечувати здоровий спосіб життя молоді та культурне дозвілля. Селяни, що покинуті напризволяще державою, нелегально продають за безцінь земельні паї «новим господарям» – вітчизняним й закордонним латифундистам, або ж віддають землю в оренду, занедбують свої господарства. Це призводить до міграції сільського населення за кордон та у міста, асиміляції його і, як результат, – загибелі в селах середнього класу, що є основою держави цивілізованого суспільства.

А тим часом по Україні второваним сільським шляхом ідуть «нові ефективні господарі», що акумулюють десятки та сотні тисяч гектарів безцінних сільськогосподарських земель-чорноземів у своїх латифундіях. При цьому керівники органів влади на місцях захищають їх інтереси, а також інтереси іноземних інвесторів, які обіцяють нові робочі місця для селян, а для держави – зростання надходжень до бюджету. Але використання сучасної високопродуктивної техніки не потребує збільшення робочих місць, а розведення (все більше генно-модифікованих) сільськогосподарських культур часто відбувається без використання сівозмін, шляхом мінеральних добрив, монокультури, пестицидів, гербіцидів, що призводить до різкого зменшення гумусу, деградації ґрунтів та довкілля! Окрім того, під час інвестування у власне сільськогосподарське виробництво, бізнес, як правило, не переймається проблемами сіл, а також їх мешканців! Замість цього місцеві підприємці, які реально працюють та живуть у цих селах добре знають проблеми і сприяють чи допомагають у їх вирішенні. А це – сільські лікарні і школи, церкви і будинки культури, художня самодіяльність і сільський спорт, творчі колективи, та багато іншого.

Україна – це аграрна держава, чим можна пишатися, але сьогодні у сільськогосподарській галузі стан справ є катастрофічним. Ліквідувавши колгоспну систему, державою не створено необхідних умов задля повноцінного розвитку особистих фермерських селянських господарств, а також невеликих приватних фірм – кооперативів.

Найбільш незахищеними залишається категорія селян, які забезпечують щороку левову частку валового виробництва овочів, меду, молока, ягід та плодів, обсяг якого сягає 80–95 % в окремих регіонах! Більшість фермерських господарств і невеликих приватних агрофірм, а також особистих селянських господарств не мають змоги отримати у комерційних банках середньо – та довгострокових кредитів, через те, що банки не мають бажання їх кредитувати. Проблемою є і відсутність в Україні Закону «Про аграрне страхування», що забезпечив би зрозумілий селянам та прозорий механізм страхування аграрних ризиків. В Україні розвивається тіньовий ринок земель сільськогосподарського призначення та рейдерство, що пов’язано з низькою духовно-моральною культурою життєдіяльності суспільства, відсутністю Закону «Про державний земельний іпотечний банк», Закону «Про кадастр землі» та інші, прийняття яких відміняється певними олігархічними кланами.

Це є комплексна проблема, яка охоплює сільськогосподарське виробництво з усіх сторін, починаючи з морально-етичної культури господарювання, законодавчо-нормативної бази, соціальної відповідальності і закінчуючи фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням цього процесу. Існуючі закони, що стосуються села або ж аграрного виробництва, часто не виконуються, інші, які є украй необхідними – не приймаються роками.

Поодинці в таких умовах вижити дрібним та середнім сільськогосподарським товаровиробникам, звичайно, неможливо. Задля вирішення цієї проблеми необхідним є створення сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, комун як на зорі християнства для сумісного труда, одночасно проведення широкої просвітньо-культурної роз’яснювальної роботи серед селян, керівництва місцевих та державних органів влади і суспільства в цілому. Історично серед селян кооперативний рух широко розповсюджувався до 1939 року в Галичині. Добре відомим і яскравим прикладом цього був Стрийський кооператив під назвою «Маслосоюз». Необхідний досвід галицької кооперації був розповсюджений та укорінився в інфраструктуру аграрного ринку багатьох країн світу, зокрема, в Америці, Канаді, Нідерландах, Швеції та ін., яких сьогодні вже не можливо уявити без цього елементу.

Інфраструктура аграрного ринку на Україні фактично є не розвинена, а без неї неможливо підвищити конкурентоспроможність сільськогосподарської вітчизняної продукції, забезпечити розбудову аграрного сектора в економіці країни в подальшому, і в результаті покращити добробут населення села. Отже, надзвичайно важливим на сучасному етапі завданням є розвиток інфраструктури аграрного ринку, що передбачає розвиток сільськогосподарського дорадництва, створення мережі сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, впровадження гуртових ринків сільгосппродукції, як наприклад ринок «Шувар»), а також активне функціонування аграрних бірж і т. п.

Вирішення ряду розглянутих проблем дасть змогу збільшити обсяги виробництва натуральної продукції сільського господарства, розширити її асортимент та якість, покращити добробут населення села та підвищити його зайнятість, збільшити експортний потенціал України, а також забезпечити продовольчу безпеку нашої країни, що, в кінцевому результаті, призведе до відродження Українського Села.

Список використаних джерел:

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства / В. Г. Андрійчук. – К. : КНЕУ, 2000. – 355 с.

2. Гайдуцький П. І. Формування ринкових відносин в агропромисловому комплексі / П. І. Гайдуцький, О. Е. Подолева. – К. : Вища школа, 1994. – 175 с.

3. Жебка В. В. Економіка сільського господарства / В. В. Жебка, М. М. Рудий, П. П. Руснак, А. А. Чалий. – К. : Урожай, 1998. – 320 с.

4. Олійник О. В. Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві / О. В. Олійник. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 288 с.

5. Саблук П. Т. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку / П. Т. Саблук. – К. : ІАЕ УААН, 2002. – 647 с.

6. Чекотовський Е. В. Основи статистики сільського господарства / Е. В. Чекотовський. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 182 с.