Курінний О. В.

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління

Національна академія державного управління при Президентові України

(Україна)

проблеми формування механізмів управління природно-техногенною безпекою

До аспектів сучасного цивілізаційного розвитку можна віднести наступні: «взаємовідносини між людиною і природою, що забезпечує його життєдіяльність за останнє сторіччя суттєво змінилися, викликаючи загрозу існуванню людської цивілізації і життю на Землі; темпи споживання природних ресурсів впродовж двадцятого століття різко збільшились; не збалансовані з можливостями природного середовища процеси економічного зростання стали причиною виникнення тенденцій, впливу яких екосистеми не зможуть довго витримати; економічне зростання руйнує природне середовище, призводить до екологічної деградації; сьогодні мова ведеться не про окремі глобальні кризи, а про єдину кризу функціонування глобальної світової системи «людина – природне середовище»; високі темпи руйнування людиною навколишнього середовища перевищують можливості сучасної науки в їхньому осмисленні і не дозволяють вчасно оцінити природно-антропогенні процеси і внести відповідні рекомендації; при збереженні високих темпів економічного зростання, неминуча глобальна деградація природного середовища, а це неминуче призведе до підриву всієї економіки і системи життєзабезпечення Землі в цілому» [3].

Тенденція збільшення ризиків у функціонуванні природних і антропогенних систем «обумовлює зміну традиційних методів дослідження проблем безпечної життєдіяльності соціуму. Тому постає проблема формування ефективних механізмів управління природно-техногенною безпекою» [1].

Стосовно самого терміну «управління» процесами забезпечення безпеки сьогодні тривають наукові дискусії. Перш за все, необхідно зазначити, що більш широкого застосування сьогодні набув термін «управління природно-техногенним ризиком». Водночас наводяться переконливі аргументи щодо неправомірності застосування цього терміну. Так, у проекті концепції управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру МНС України у додатку «терміни та визначення» подається наступні визначення ризику, управління ризиком і управління безпекою: «ризик – кількісна міра небезпеки, яка визначається функцією двох змінних – ймовірності негативної події та розміру збитку від неї; управління ризиком – процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику; управління безпекою – процес здійснення впливу на показники безпеки і підтримання їх оптимальних значень за вибраними критеріями на всіх етапах життєвого циклу населення, соціальних, техногенних і природних об`єктів» [3].

Світовий досвід визнає найбільш ефективним системний ризик – «орієнтований підхід до формування управління техногенною та природною безпекою, який ґрунтується на досягненні певного рівня безпеки, балансу вигод і витрат в межах окремого об`єкта, території і держави в цілому» [1]. Показники природно-техногенних ризиків повинні бути закладені в програми розвитку, а застосування методології оцінки і прогнозу кризових явищ і катастроф дозволить розробити базові принципи, методи та системи визначення, нормування та управління соціальним розвитком на національному та регіональному рівнях.

Виходячи з оцінки реальних ризиків і їх прогнозування, в межах окремої держави чи регіону держави, можна формувати комплексну систему заходів по забезпеченню прийнятного на даній території і в конкретний період часу рівня ризику для людини.

Ключовим завданням забезпечення відповідного рівня природно-техногенної безпеки держави є формування дієвого організаційно-економічного механізму управління безпекою, що дозволяє перехід економічної системи на принципи сталого розвитку. Основою для визначення сутності та змісту поняття «організаційно-економічний механізм управління природно-техногенною безпекою» є термін «організаційно-економічний механізм управління» та термін «природно-техногенна безпека». Оскільки безпека в кожному випадку пов’язана з певним матеріальним об’єктом, то ми будемо використовувати термін «організаційно-економічний механізм управління природно-техногенною безпекою еколого-техногенної системи» [1].

Складність проблеми управління природно-техногенною безпекою обумовлена невизначеністю реалізації небезпечних процесів та їх наслідків як в матеріальному, так і в економічному аспектах. Серед основних чинників, які стримують формування ефективної системи управління ПТБ можна назвати наступні: відсутність наукових основ і державної концепції управління ПТБ; відсутність системи показників і нормативів допустимого ризику; нерозвиненість методичного та модельного апарату комплексної оцінки ризику та управління ними; відсутність досить повних банків даних, необхідних для визначення показників ризику та побудови логіко-математичних моделей для аналізу та управління ризиком.

Таким чином, актуальним завданням соціально-економічного розвитку на сучасному етапі є формування управління соціально-економічними системами на основі закономірностей розвитку та безпеки складних природно-антропогенних систем.

Список використаних джерел:

1. Про Стратегію сталого розвитку "Україна – 2020", м. Київ, 12 січня 2015 року, № 5/2015 [Електронний ресурс]. – 2015. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5/2015

2. Про затвердження плану виконання ДСНС України заходів щодо реалізації Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2015–2020 роки ; Державна служба України з надзвичайних ситуацій; Наказ від 2 липня 2015 року № 352 (з основної діяльності) [Електронний ресурс]. – 2015. – Режим доступу : http://document.ua/pro-zatverdzhennja-planu-vikonannja-dsns-ukrayini-zahodiv-sh-doc234488.html

3. Синякевич І. М. Екологічні і соціальні виклики двадцять першого століття: проблеми їх подолання / І. М. Синякевич // Наук. вісник: УкрДЛТУ: Менеджмент природних ресурсів: екологічна і лісова політика. – Львів : УкрДЛТУ, 2004. – Вип. 14.2. – С. 8–15.