К. держ. упр. Мунько А. Ю.

Хмельницька міська рада (Україна)

Люкевич Л. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ БОРГОВИМИ РИЗИКАМИ

ЯК УМОВА ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ У РОЗВИТОК РЕГІОНІВ

Управління борговими ризиками можна визначити як складову управління місцевими запозиченнями, у тому числі у контексті залучення коштів для реалізації проектів розвитку регіонів. Нині основну увагу слід звернути на високі ризики місцевих запозичень в Україні, які потребують урегулювання з метою активізації можливостей фінансування соціально-економічного розвитку регіонів та територіальних громад.

Ураховуючи позитивні аспекти зарубіжного досвіду пропонуємо такі заходи щодо управління ризиками місцевих запозичень та підвищення ефективності цього боргового інструменту.

1. Надання органам місцевого самоврядування права диференціювати ставки місцевих податків за умови необхідності забезпечення платежів за муніципальними борговими зобов’язаннями.

Можливість підняття ставки місцевих податків (податок на нерухоме майно, транспортний податок, єдиний податок тощо) створить додаткові можливості для підтримки платоспроможності територіальних громад в частині місцевих запозичень. Відповідне підвищення ставок податків повинне супроводжуватися аналітичними розрахунками, обґрунтуваннями та громадськими обговореннями з подальшим їх зменшенням до початкового рівня після погашення позики. Така практика успішно використовується в місцевих юрисдикціях США. При цьому у більшості з них існують верхні межі підвищення ставок податків задля фінансування боргових платежів.

2. Лібералізувати підхід до встановлення граничних обсягів видатків місцевого бюджету на обслуговування боргу.

Згідно зі ст. 74 Бюджетного кодексу України такі видатки «не можуть перевищувати 10 % видатків загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу» [1]. Загалом наявність таких обмежень є скоріше позитивних аспектом, аніж негативним. Незважаючи на активні процеси децентралізації влади в Україні управлінська компетентність та відповідальність органів місцевого самоврядування у сфері фінансів все ще залишається на невисокому рівні. На що вказує насамперед низька якість бюджетного планування (протягом 2016 року для новостворених об’єднаних територіальних громад характерне перевиконання річних планових показників доходів бюджету на 40-150 %). Однак, у світлі реформи місцевого самоврядування, вважаємо, що діючі в Україні обмеження потребують перегляду та спрощення. У Латвії, Польщі, Бразилії максимально допустима сума платежів в рахунок обслуговування боргу становить 15 % від сукупного обсягу місцевого бюджету. У країнах ОЕСР верхній ліміт знаходиться у межах 5–10 % доходів [2, с. 112, 202, 239]. При цьому враховується вся дохідна частина бюджету, а не лише загальних фонд (за вітчизняною практикою). При цьому частку бюджетних коштів, що спрямовуються на обслуговування місцевого боргу доцільно визначати виходячи з толерантності членів територіальної громади по відношенню до обсягів вилучення бюджетних ресурсів на виплати за місцевими запозиченнями. Знову ж таки, це можна здійснювати шляхом громадських обговорень чи місцевих референдумів залежно від масштабу рішення, що ухвалюється. Також верхню межу витрат на обслуговування місцевого боргу можна диференціювати із урахуванням фінансової стабільності та рівня забезпечення соціальної складовою видатків місцевих бюджетів.

3. Заборонити вилучення коштів для погашення місцевих запозичень та обслуговування боргу за рахунок скорочення видатків на оплату праці працівників органів місцевого самоврядування, бюджетних установ (організацій), у тому числі шляхом зменшення кількості робочих місць.

4. Скасувати процедуру погодження місцевих запозичень в міністерстві фінансів Україні.

Нині обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з Міністерством фінансів України. Міністерство також здійснює їх реєстрацію. На нашу думку, погодження місцевих запозичень у Міністерстві фінансів створює умови для ухвалення суб’єктивних рішень і максимізує рівень корупції в органах державної влади. Це перешкоджає розвитку кредитних відносин на місцевому рівні та суперечить постулатам реформи місцевого самоврядування на засадах децентралізації влади.

5. Забезпечити формування місцевого плану залучення капіталу.

Підготовка плану включає три етапи органів місцевого самоврядування: ідентифікація та визначення пріоритетності потреб інфраструктури та необхідних капітальних витрат; оцінка зовнішніх ресурсів необхідних для реалізації місцевих пріоритетів, які можливо залучити в межах чинного законодавства;визначення оптимальної комбінації ресурсів і фінансових коштів.

6. Передбачити та законодавчо регламентувати процедуру дефолту органів місцевого самоврядування, що характерна для багатьох зарубіжних країн і, як правило, передбачає реалізацію предметів застави, перерахування надходжень до місцевих бюджетів, реструктуризацію боргу, встановлення процедури зовнішнього фінансового управління [3, с. 256–258].

Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України: закон України від 08 лип. 2010 р. № 2456–VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102456.html

2. Фінанси зарубіжних країн : навч. посіб. / Кізима Т. О., Кравчук Н. Я., Горин В. П. та ін.] ; за ред. О. П. Кириленко. – Тернопіль : Економічна думка, 2013. – 287 с.

3. Farvacque-Vitkovic C. Municipal Finances / C. Farvacque-Vitkovic, M. Kopanyi, Editors. – The World Bank, Washington : Library of Congress, 2014. – 399 p.