Трофимов А. В.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу (Україна)

Методичні основи оцінки ефективності державного регулювання соціального захисту населення

Проблематика ефективності соціального захисту населення має важливе значення для практики управління соціально-економічним розвитком, оскільки її складові визначають основу для вибору оптимальних механізмів бюджетного забезпечення соціальної політики держави. Поряд з цим, розробка методичних підходів до аналізу та оцінки ефективності механізмів упровадження соціального захисту населення є самостійним науковим завданням, оскільки виступає важливою складовою теорії стратегічного планування.

У науковій літературі оцінка різних аспектів соціального захисту населення проводиться через оцінку окремих індикаторів, через порівняння наявних результатів та теоретичних даних щодо відсутності соціальної політики, через співставлення витрат та переваг, а також через оцінку ступеня досягнення обраних цілей. У цілому ж, аналіз ефективності соціального захисту населення проводиться за двома головними напрямками оцінки: аналіз результатів та аналіз ресурсів, що витрачені для досягнення цих результатів [1]. Власне методи аналізу соціального захисту населення доцільно класифікувати за двома групами:

- перша – науково-аналітичні методи, що базуються на застосуванні різного роду теоретично обґрунтованих загальних методик вивчення соціально-економічних явищ;

- друга – експертні методи оцінки, в основу яких покладено фахові оцінки прийнятих управлінських рішень, що здійснюються експертами.

Оскільки категорію ефективності відносять до інтегральних показників будь-якої усвідомленої продуктивної діяльності, то вона характеризує її результат, соціальну або ж особистісну значимість [2, с. 36]. Залежно від цілей аналізу можна проводити оцінку різних аспектів соціального захисту населення, серед яких можна виділити наступні: оцінка процесу реалізації; оцінка результатів; оцінка наслідків; оцінка окремих складових (економічна, соціальна, демографічна тощо). З іншого боку, говорячи про інтегральну оцінку результативності соціального захисту населення, слід відзначити відсутність відповідного єдиного загальноприйнятого показника. Виходячи з реалій соціально-економічного розвитку України, пропонується в якості такого показника використовувати якість життя населення країни. Основними компонентами даного показника є рівень життя, умови життєдіяльності громадян, стан здоров’я населення та природного середовища. Саме ці аспекти доцільно покласти в основу формування інтегрального показника ефективності соціального захисту населення. Слід зазначити, що прийнятність використання категорії якості життя зумовлюються, насамперед, тим, що система показників, яка використовується для оцінки його складових чітко кореспондується з номенклатурою планових показників соціально-економічного розвитку країни.

Як засвідчили результати аналізу, на сьогодні, серед науковців та практиків єдиного підходу щодо визначення структури універсальних критеріїв оцінки ефективності соціального захисту поки не сформовано. У кожному конкретному випадку враховується специфіка поставлених цілей, на основі чого відбувається формування спеціальних критеріїв [3]. Разом з цим, в якості найбільш загальноприйнятного критерію оцінки соціального захисту можна запропонувати ступінь подолання складних життєвих обставин тією чи іншою виділеною групою населення. Безпосереднім джерелом виділення критеріїв ефективності повинні слугувати цілі та задачі надання соціальних послуг і ступінь їх реалізації, причому цілі соціального захисту можуть формуватися як на рівні країни, так і регіонів, населених пунктів, окремих груп населення. Першу групу критеріїв, що визначатимуть корисність і необхідність послуг закладів соціального захисту, можна об’єднати за їх загальною ознакою і назвати критеріями потреби в соціальних послугах (детермінуються соціально-демографічними, медико-санітарними, екологічними показниками та умовами життєдіяльності населення). Друга група критеріїв – це доступність закладів соціального захисту (розгалуженість мережі, місце розташування, оснащеність, організаційна та інформаційна доступність соціальних послуг). Третя група критеріїв виходить з комунікативної ефективності закладів соціального захисту (кваліфікація персоналу, організація прийому). Загалом, критерії ефективності соціального захисту доцільно представити трьома рівнями:

- мінімальний – визначає мінімальний соціальний результат, своєрідну межу, що зумовлює необхідність існування тієї чи іншої форми соціального захисту (мінімальний набір послуг, який необхідний громадянину для подолання складної життєвої ситуації);

- середній – передбачає такий результат діяльності закладу соціального захисту, за якого надані громадянам соціальні послуги відповідають встановленим для цієї установи нормативам;

- максимальний – знаходить вираз у такому результаті діяльності закладу, який відповідатиме кращим європейським стандартам.

Таким чином, результативність соціального захисту населення можна визначати ступенем досягнення поставлених в стратегічних документах цілям соціальної політики держави. На основі показників результативності вже можна провести оцінку ефективності, для чого необхідно співставити досягнуті результати та відповідні фінансові витрати. Основна проблема такого підходу полягає у тому, що поки не визначена так звана «нормативна ціна» надання одиниці тієї чи іншої соціальної послуги. Виходом може слугувати формування єдиних науково обґрунтованих реальних державних соціальних стандартів.

Список використаних джерел:

1. Лібанова Е. М. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття / Е. М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – № 1. – С. 9–22.

2. Юрчик Г. Соціальний захист зайнятого населення України в умовах економічної нестабільності / Г. Юрчик // Україна: аспекти праці. – 2015. – № 1. – С. 34–42.

3. Основні напрями оптимізації системи соціального захисту в Україні : аналіт. доп. / О. О. Кочемировська, О. М. Пищуліна. – К. : НІСД, 2012. – 88 с.